Спілкування з батьками. Проблема?

Сім’я є першим і найважливішим осередком виховання дитини від самого її народження до зрілості. Саме через сім’ю молода людина пізнає основи і правила життя в суспільстві, формує в собі такі фундаментальні людські якості, як честь і гідність, справедливість, моральні закони, любов до близьких і до свого краю.

Серед сучасних батьків, на жаль, широко побутує думка про те, що основним інститутом виховання їхньої дитини є школа. «Ми дитину забезпечуємо усіма матеріальними благами, платимо за її навчання, тому нехай школа й виховує. Нам нема часу», — часто говорять вони. Основною своєю функцією батьки бачать не стільки виховну (про що дитина думає, чим живе, з ким спілкується і як витрачає гроші), скільки контролюючу (де був, яку оцінку отримав тощо). Це — хибна думка. Сім’я завжди була і залишається зараз головним вихователем для дитини.

Водночас проведене соціологічне опитування свідчить, що переважна більшість дитячих проблем — взаємини з найближчим соціальним оточенням. В ієрархії проблем взаємин з батьками посідають п’яте місце, а з учителями — сьоме. Близько половини українських дітей зазначають, що вони недостатньо спілкуються зі своїми батьками і вважають за краще не ділитися з ними своїми проблемами. Це означає, що існують суттєві проблеми у взаєморозумінні дорослих (батьків і вчителів) та дітей.

Сподіваємося, що наведені нижче дані дозволять батькам подивитись на себе очима дітей і зробити відповідні висновки.

Половина опитаних (віком від п’яти до 18 років) заявили, що спілкуються з батьками мало. За даними опитування, спілкування батьків з дитиною на теми, що її турбують, про її життєві проблеми, інтереси, відбувається не більше години у вихідний день у майже половини та в будній день у переважної більшості опитаних.

Тобто у вихідні дні — набагато менше, ніж у будні. Іншими словами, члени сім’ї своє дозвілля головним чином проводять нарізно. Тому в дітей виникає відчуття недостатності, неповноти спілкування з батьками, а іноді — непотрібності своїм батькам і своїй сім’ї.

Діти, які оцінюють спілкування в сім’ї як достатнє, більше спілкуються з матерями (95%), ніж з батьками (85%). У тих сім’ях, де спілкування відбувається нечасто, діти більше спілкуються з батьком (15%), ніж з матір’ю (8%). Спілкування з матір’ю відбувається набагато інтенсивніше, більш часто, ніж з батьком. Отже, можемо стверджувати, що у дітей гостро відчувається дефіцит спілкування з батьком-чоловіком. Нагадаємо, що зміст спілкування носить формальний характер (чи зробив уроки, з ким гуляв на вулиці, де був, чому спізнився). Натомість діти очікують від батьків неформального спілкування — про життєві плани, про ставлення до інших людей, про життєві переконання, про цінності тощо.

Можна навести ще низку важливих фактів щодо спілкування батьків і дітей. А саме: інтенсивність спілкування у сім’ї не залежить від місця її проживання (трохи активніше спілкуються сім’ї, що живуть в обласних центрах); спілкування батьків з хлопчиками відбувається помітно інтенсивніше, ніж з дівчатками (різниця складає від 7 до 15 відсотків). Це пояснюється тим, що серед батьків доволі розповсюдженим є міф про те, що хлопці більш схильні до протиправної поведінки, вживання алкоголю і наркотиків. Натомість дівчатам батьки приділяють меншої уваги, що, безумовно, є негативною і загрозливою тенденцією.

За результатами опитування, майже половина опитуваних відповіли, що батьки взагалі нічого не знають про проблеми, які турбують дитину (особливо на цьому наголошує юнь 16—17 років). П’ята частина батьків, за словами дітей, не знають, де вони бувають після уроків, а кожний третій з батьків не знає правди про оцінки. (Що старша дитина, то менше батьки знають про неї.)

На запитання «Чи знають батьки про те, які проблеми тебе хвилюють?» більше половини дітей відповіли: «Знають або погано, або не знають зовсім». Єдине, що батьки добре знають про свою дитину, це про її здоров’я — про це свідчать майже всі діти (понад 90%). При цьому лише половина дітей називають спорт та активні заняття своїм основним хобі.

Кожний другий опитаний відмітив, що батьки рідко або ніколи не контролюють, що саме дитина дивиться по телевізору, комп’ютеру, особливо серед тих, кому 16—17 років. Третина 10—13-літніх зазначила, що їх батьки не знають, що вони дивляться по телевізору або що роблять на комп’ютері.

Більшість опитаних батьків розуміють небезпеку для їхньої дитини в користуванні електронними ЗМІ. Разом з цим батьки не приділяють належної уваги або не докладають належних зусиль для того, щоб убезпечити своїх дітей від негативного впливу Інтернету та інших електронних засобів спілкування.

Цікавим є й ставлення дітей до матеріального становища своєї сім’ї. Майже 40% дітей критично його оцінюють. Третина з них узагалі не хотіли б жити так, як живуть їхні батьки. Зате духовно успадковувати приклад батьків готові три чверті (75%) дітей. Батьки ж оцінюють матеріальне становище й стосунки в сім’ї вдвічі вище, ніж їхні діти. Звичайно, тут відіграє головну роль життєвий досвід, тому батькам потрібно більше уваги приділяти роз’ясненню життєвих обставин та причинно-наслідкових зв’язків.

Американський психолог Девід Боулбі стверджував, що діти, коли виростають і заводять власні сім’ї, поводять себе зі своїми дітьми так, як з ними поводилися їхні батьки. Ця теорія так і називається — теорія наслідування. Нам варто задуматися — яке майбутнє очікує наших дітей і наших онуків, а отже, й наше суспільство в цілому. І великою мірою — завдяки спілкуванню в сім’ї. Задумайтесь над цим, шановні батьки!

Віталій Панок




Додати новий коментар