З любов’ю до України — професор Людмила Порохняк-Гановська
Багатьом відоме ім’я жінки-подвижниці, громадського діяча, голови Національної Ради жінок України, професора Людмили Порохняк-Гановської. Її натхненний поступ увінчаний яскравим квітом добротворень. До якої б справи не доторкнулося серце благодійниці — все наповнюється професійною обґрунтованістю та материнською любов’ю… Жінка-Берегиня — ці слова досить влучно характеризують багатогранність напрямків діяльності Людмили Андріївни. Досить активно вона представляє НРЖУ не лише в межах України, а й серед численної діаспори світу. Доброзичливу, чарівну жінку шанують за миролюбиву вдачу та мудрість, за широку палітру різноманітних ініціатив та ідей, які лідер жіночого руху активно втілює в життя.
В офісі поряд святої Софії Київської завжди людно. Гостинно зустрічає пані Людмила однодумців, соратників, представників різних громадських та жіночих організацій. Це приміщення можна сміливо назвати вуликом, де щоденно вирує життя, кипить робота. Відомо, що всі активні члени суспільства мають невгамовну бджолину енергію, яка сподвигає (на хвилі патріотичного піднесення) до звершень на благо України.
Хочеться відобразити портрет Людмили Порохняк-Гановської для знайомства з доброзичливими читачами-однодумцями...
Народилася наша героїня 5 травня 1947 року в місті Вінниця в сім’ї лікаря. Генетичне коріння сягає до славних представників родоводу. В яких лише професійних сферах не реалізовувала свій талант рідня Людмили Андріївни, в своєму численному розгалуженні та збагаченні новими нащадками. Особливо ж глибокий слід у вихованні людських чеснот залишився від дідуся, який сповідував у своєму житті Правду та Працю.
Олександр Авдійович Поповський — контужений, інвалід війни. Дідусь все життя працював столяром вагоно-ремонтного заводу в Жмеринці, за що був нагороджений іменним годинником. Категорично засуджував брехню! Не терпів, коли говорять неправду! В ті часи для учасників війни були пільги: по окремій черзі могли отримати автомобіль чи дефіцитні товари. «Коли я одружувалась, — пригадує Людмила Андріївна, — мені дуже хотілося мати килим, то ж звернулася до дідуся з проханням, щоб він його для мене придбав (на весілля) по пільговій черзі… На що отримала відповідь: «На війні був я, а не ти! Заслужиш своєю працею, то й будеш мати килим…»
У вільний від роботи час Людмила Андріївна дуже любить шити, робити аплікації з тканини. Її дивовижні вироби утішають очі, радують душу. Мабуть, це захоплення у мене від бабусі Бронислави (Брoні), як ласкаво називали бабцю онуки. Вона була великою майстринею, обшивала всю родину, навіть інколи брала замовлення від родичів та сусідів, які були в захопленні від її універсальної майстерності.
Цікаві розповіді про долю прадідуся, священика Євгенія, який наперекір всім одружився на кріпачці Катерині, дуже вродливій дівчині. Тож наш родовід багатий різними цікавими бувальщинами та історіями…
А мій татко був надзвичайно талановитим хірургом. Йому пощастило стати, як зауважував сам видатний хірург Амосов, його найталановитішим учнем. За свою працю мав орден Леніна. Коли по направленню інституту потрапили до Зарваниці Тернопільської області, жили родиною в кімнатці, яка розташовувалася в кінці довгого приміщення місцевої конюшні. Часи були напружені, татко весь час не розлучався з пістолетом, навіть уночі клав його під подушку. Оперував усіх поранених, яких привозили на підводах. Були серед пацієнтів воїни Червоної армії та воїни УПА, бандерівці. А з 1963 по 1971 роки працював головним хірургом Тернопільської області.
— Коли я стала дорослішою, — пригадує пані Людмила, — татко брав мене з собою у віддалені райони, куди ми добиралися літаком для проведення невідкладних операцій тяжкохворим. На той час знала всі хірургічні інструменти, уміла їх стерилізувати, допомагала як операційна сестра під час операцій.
Тож і не дивно, що Людмила Андріїна продовжила родинну династію. У 1970 р. закінчила Тернопільський медичний інститут за фахом «Лікувальна справа». У 1971—1973 рр. — асистент кафедри медичної підготовки Тернопільського фінансово-економічного інституту, а у 1973—1982 рр. пані Людмила — асистент кафедри фармакології Тернопільського медичного інституту. Після трагічної загибелі чоловіка, разом з дітьми виїхала до міста Харкова, де 10 років працювала в фармацевтичній академії. У 1988—1991 рр. — завідувач кафедри фізіології Харківського фармацевтичного інституту.
Тяжко було поєднувати самовіддане навчання та працю з вихованням двох синочків. Були дуже скрутні часи, відчувала, що недостатньо уваги приділяє дітям. Але сини розуміли, в яких обставинах їхня мама, вони прагнули в усьому їй допомагати і зайвий раз не засмучувати своїми вчинками. Працювала Людмила Андріївна непокладаючи рук. Встигала тримати порядок та дисципліну в родині та утверджуватись в сфері обраної професії. В 1989 році була ініціатором створення при Харківському фармацевтичному інституті факультету з українською мовою навчання.
В тому ж році її обрано головою Харківського українського лікарського товариства, а в 1991 році вона стає головою оргкомітету V конгресу Світової федерації українських лікарських товариств. До Харкова приїхали лікарі з усіх областей України та з 26 зарубіжних країн. Спільно мріяли про високу медичну науку і якісну допомогу населенню. Шкода, що мрії не здійснилися…
Маючи вагомі досягнення, Людмила Порохняк-Гановська в 1992 р. переїзжає до м. Києва. Подвижниця-вчена з головою пірнула в столичне життя, розширюючи можливості реалізації неабияких задумів стосовно способу життя для оздоровлення нації та забезпечення якісного реформування медичної галузі.
З вересня 2012 року — експерт з питань здоров’я Міжнародної ради жінок. Людмила Андріївна — керівник проекту ООН «Суспільство проти СНІДу» у 1997—1998 рр., який був визнаний одним із кращих проектів року по ООН. Один з ініціаторів та засновників руху «Зупинимо туберкульоз разом». Указом Президента України від 4 березня 1999 року №231 за самовіддану працю, високу професійну майстерність, активну громадянську позицію нагороджена орденом «Княгині Ольги» III ступеня.
З 1990 р. розробляла радіопротекторні засоби та харчові добавки, співпрацює з організацією «Лікарі Чорнобиля»: бере участь у підготовці міжнародних конференцій та форумів, доповідає на міжнародних форумах у Європі, Азії та Америці. Людмила Порохняк-Гановська у 2005 році брала участь у відзначенні річниці випробування ядерної зброї в районі острова Бікіні (Маршалові острови): була першим громадянином України, що відвідав Маршали. Була ініціатором проведення паралельного міжнародного форуму при відзначенні 20-ї річниці Чорнобильської катастрофи в 2006 році.
Як голова Національної ради жінок України, Людмила Андріївна неодноразово виступала на міжнародних форумах, узгоджувала з керівниками жіночих організацій та надсилала до Європейських та Всесвітніх жіночих організацій листи стосовно агресії Росії. Як результат оприлюднення Людмилою Порохняк-Гановською на Асамблеї Європейського центру Міжнародної ради жінок на Мальті 3 травня 2014 року звернення Національної Ради жінок України, до якого була прийнята резолюція: «Залучення жінок до процесу мирного вирішення конфлікту в Україні». У ній зазначено, що Європейський центр Міжнародної ради жінок стурбований нинішньою ситуацією в Україні. Всі етапи кризи стосуються невинних людей, в основному жінок і дітей.
Тому Європейський центр Міжнародної Ради жінок звертається до всіх учасників конфлікту з вимогою реалізації резолюції ООН 1325 і 2122 та залучення жіночих організацій до процесу мирного вирішення конфлікту.
Як радник Міжнародної Ради жінок, Людмила Андріївна провела опитування через жіночі організації про вміння населення в різних країнах світу надавати негайну допомогу постраждалим до приїзду медиків, а також про навчання здоровому способу життя. Виявили, що жіночі організації Мальти надзвичайно активно проводять таку діяльність. В більшості країн Європи інформацію частково надають косметичні та фармацевтичні фірми. У відповідях на анкетування стало відомо, що значна частина країн Африки та Азії не має достатньої медичної допомоги та медичної освіти для жителів сільських місцевостей. Виходячи з світового аналізу причин смертності, 80% смертей в усіх країнах світу від серцево-судинних захворювань та тих, які наступають від так званої епідемії неінфекційних захворювань, від хвороб органів дихання, діабету та онкологічної патології.
У багатих країнах з добре розвиненою інформацією населення про профілактику та ранню діагностику цих захворювань, епідемія починається з 80 років, а в країнах з середнім достатком — з 65, в бідних країнах, до яких належить, на жаль, і Україна — з 50 років.
У даний час Людмила Порохняк-Гановська на різних рівнях розробляє системи інформування населення, особливо сільського, стосовно профілактики цих захворювань, а також систему підготовки в жіночих громадських організаціях консультантів з ранньої діагностики смертельних хвороб. Цьому був присвячений її виступ на 60-й сесії ООН, який отримав схвальну оцінку.
Широке спілкування через виступи на 59-й та 60-й сесіях Генеральної Асамблеї ООН та різні засоби інформації з донесенням до жінок різних країн та континентів думок та прагнень Національної Ради жінок України забезпечили підтримку жіночими організаціями світу боротьби за звільнення української льотчиці Надії Савченко з російської тюрми та визнання ДНР та ЛНР терористичними організаціями після збиття малайзійського літака та загибелі мирних жителів різних країн.
Людмила Андріївна надзвичайно багато сил та енергії віддає співпраці з різними жіночими організаціями, які входять до НРЖУ, та тими, які співпрацюють в проведенні найрізноманітніших заходів на ниві громадянського суспільства держави. Неодноразово брала участь в поступі «Мистецького спецназу», надаючи підтримку в забезпеченні реалізації задумів у виступах по військових частинах, госпіталях та в зоні АТО. Нещодавно, завершила свій потужній проект «Шевченко єднає світ» видатна українка — Галина Яблонська (голова МГО «Матері і сестри молоді України»), яка зуміла організувати його багатогранні напрямки на міжнародному рівні за підтримки Л. А. Порохняк-Гановської.
Долучилася Людмила Андріївна і до проведення міжнародної акції по виготовленню емблеми миру зініційованої першим заступником голови НРЖУ, головою Всеукраїнської Ліги українських жінок Марією Петровою. Важко охопити барвистий вінок усіх тих справ, до яких знаходить час долучитися подвижниця. Зовсім недавно вшановували 110-ту річницю від дня народження Олени Теліги біля пам’ятного гранітного Хреста в Бабиному Яру. Разом з пані Людмилою ми виготовили вінок з рослинного матеріалу, який назбирали в її садибі, а під час мітингу поклали до Хреста.
Лідер жіночого руху постійно в пошуках шляхів до реалізації нових добротворень. Незважаючи на високий професіоналізм, Людмила Порохняк-Гановська навчається, збагачується новими знаннями. За короткий термін часу оволоділа англійською мовою, що дає жінці можливість доносити слово Правди України на міжнародних форумах за кордоном. Любов до України, до власного Родоводу проявляється в найдрібніших складових її насиченого національним колоритом життя. Людмила Андріївна своєю працею заслужила любов, повагу і вдячність від представників різних громадських організацій, які досить часто не мають спільних уподобань. Комунікабельність і толерантність, притаманні чеснотам лідера, умиротворено впливають на соратників по розгалуженому жіночому русі в Україні, створюючи психологічну і політичну атмосферу порозуміння на основі любові до України.
Незмінне кредо Людмили Порохняк-Гановської: «Тільки своєчасна та правдива інформація сприяє розвитку відкритого громадянського суспільства».
Зоя Ружин
