Їжак та заєць

Був собі їжак.
Якось вийшов він раненько з своєї домівки подивитися на білий світ.
Вийшов та й каже сам до себе:
— А піду лишень у поле — подивлюся, як там моя морква та буряки.
Та й пішов.
Іде собі та пісеньку мугикає.
Коли виходить із-за куща заєць. Тоді саме він у полі оглядав свою капусту, чи велика виросла.
— О, — каже їжак, — хто прудкий, то вже й на ниві!
— А ти, — заєць йому, — все кривуляєш, криволапку! І батько твій криволапко, і дід криволапко був. Такий увесь твій рід, і ти такий!
Їжак дивом здивувався, що на своє добре слово дістав таку нечемну одмову, що й батька його й діда лихим словом пом’янули.
От він зайцеві й каже:
— Ти, — каже, — мене береш на сміх? А хочеш зі мною наввипередки? Побачимо, хто кого пережене!
Заєць як зарегоче:
— Ти? Наввипередки? Зі мною?!
А їжак спокійно:
— А так, із тобою.
— Ну, добре, — засміявся заєць. — Давай бігти.
— Ні, - каже їжак, — ще ні. Я піду додому, скажу жінці, нехай знає, куди я пішов.
А заєць і тому радий, бо він був голодний, то подумав собі: «І це мені добре: попоїм капусти — краще бігтиму».
Та й пішли кожен до своєї хати.
Приходить їжак додому та й каже до жінки:
— Знаєш, жінко, який мені клопіт?
— Який, чоловіче?
— Мушу з зайцем бігати наввипередки.
Та й розказує все, як було.
— То це ти берешся перегнати зайця? — аж зойкнула їжачиха.
— Мовчи, жінко, — каже їжак, — якось буде. Збирайся лиш та ходи зі мною.
Ідуть вони, а їжак і вчить жінку:
— Як прийдемо на ниву, то ти станеш з цього краю в борозні та й стій собі. Як добіжить заєць до тебе, то ти скажеш: «Я вже тут!» А прибіжить він на той край до мене, то там я йому гукну: «А я вже тут!»
— Добре! — каже їжачиха.
Приходить їжак до зайця на той кінець ниви та й каже до нього:
— Ну, я вже готовий!
— То біжімо!
От став заєць в одну борозну, їжак у другу:
— Раз, два, три!
Побігли.
Заєць помчав на той кінець ниви, а їжак пробіг два кроки та й спинився.
Прибігає заєць в кінець ниви, а там їжачиха:
— Я вже тут!
— Ей, — каже заєць, — а то що таке? Ану біжімо ще раз!
Побіг заєць. Прибігає в кінець ниви, а їжак підвівся на двох лапках та й гукає:
— Ого-го! А я вже давно тут чекаю!
— Ти дивися! Ану біжім ще раз!
Прибігає на другий край, а їжак знову вже там (а то ж була, ви знаєте, їжачиха!). Побіг ще раз — а там їжак:
— А я вже тут!
Знов кинувся заєць бігти.

Так бігав він дев’яносто дев’ять разів, а за сотим разом як упав посеред ниви — підвестись не може, так набігався-натомився, сердешний.
— Ніколи не треба сміятися з слабішого, — сказав тоді їжак та й пішов із їжачихою додому.