Ішло дві свинки, і прибігає лисичка-сестричка:
«Здоровенькі, свинки-сестрички! Куди ви йдете?»
«У золоте просо пастись».
«Візміть же й мене з собою».
«Е, там такий рів, що ти не перескочиш».
«Ні, я перескочу. То тим боком, то тим боком, то хвостом підопрусь, то лапкою зачеплюсь та й перестрибну».
«Ну, ходім з нами».
Ідуть та й ідуть вони. Біжить вовчик-братик:
«Здорові, свинки-сестрички, і ти, лисичко-сестричко! Куди ви йдете?»
«У золоте просо пастись».
«Піду й я з вами».
«Е, там такий рів, такий рів, що ти й не перескочиш».
«Ні, я, — каже, — не через такі забори плигав! У нашого попа такий забор, що вищий усього города, та й то я перескочив та десятеро гусей украв та всі й поїв».
«Ну, ходім з нами».
Ідуть та й ідуть. Біжить ведмідь:
«Здорові, свинки-сестрички!»
«Здоров, ведмедику-братику!»
«Куди ви йдете?» — «У золоте просо пастись».
«Піду й я з вами». — «Е, там такий рів, що ти й не перескочиш».
«Ні, - каже, — в лісі два дуби вітер як вивернув, так я із дуба на дуб як плигнув, так він аж тріснув».
«Ну, так ходім з нами».
Ідуть та й ідуть. Біжить заєць: «Здоровенькі, свинки-сестрички!»
«Здоров, зайчику-братчику!»
«Куди ви йдете?»
«В золоте просо пастись».
«Піду й я з вами».
А ведмідь і каже (страхає):
«Куди ти, куций, ідеш? Ти не перескочиш!»
«Та ні, - каже, — мене хорти як нагнали, так я через такий рів плигав, що і дна не видно, та й перескочив, та в попову капусту, та й сховався, та оце тільки що відтіль вирвавсь та вас і догнав».
«Ну, так ходім з нами, коли ти такий молодець».
Ідуть та й ідуть вони. Дійшли до рова. Плигнула одна свинка — переплигнула. Плигнула й друга — переплигнула.
«Ану, будем ми плигати, хто з нас переплигне».
А лисичка-сестричка крутиться-вертиться та все ведмідя наперед випихає. Той ведмідь як плигне, та в рів!
«Ох, зайчику-братику, що нам робити?»
А заєць: «Плигай, лисичко-сестричко!»
А лисичка-сестричка каже: «Давай плигнемо обоє заразом — хто далі переплигне».
Як плигнула лисичка-сестричка і зайчик за нею, так лисичка-сестричка зачепила зайця хвостом та й турнула у рів… та й сама туди…
Ходили-ходили по тім рову, похотіли їсти. Тоді посходились усі та й балакають:
«Кого ми осудим? Давай осудим зайця та й з’їмо, коли він упав у яму, у рів. Куций! З трьома губами! Вуха довгі! Передні ноги короткі! Задні довші! Осудим!»
А лисичка то за лапки, то за ніжку, та все собі кишечки під себе («А це буде ще й на завтра»).
Ходили-ходили по тім рову — уп’ять похотіли їсти.
«Ну, вовчику-братику, кого ми осудим тепер? Чи мене, чи тебе? А в нас же десь ведмідь є! Давай його осудим та й з’їмо вдвох».
«А як ми його будем судити? Здоровий! Лапи великі й сам гладкий!..»
А лисичка: «Із’їжмо, з’їжмо!» Взяв вовк розірвав, і їдять. А вовк же наївся та й лежить, ще й осталось ведмідя, а лисичка все поховала.
Тоді прийшов ізнов до лисички:
«Лисичко-сестричко! Що ми тепер будем робити?»
«А що? Хіба не бачиш що? Те, що я роблю». — «А що ж ти робиш?» —
«Прокусила собі черевце та витягаю кишечки та й їм».
«А дай і мені хоч одну».
«Е, прокуси собі; я собі прокусила та й їм; а в тебе більше».
«Так я ж не достану».
«Е, спини жалієш, щоб не луснула».
Він як нагнеться, як гризне за черево — аж шкура тріснула!
«Е, лисичко-сестричко, живіт болить».
«Так їсти не хотітиметься». Він як гризонув удруге! Прокусив собі черево і здох. Тоді лисичка із’їла й вовка і сама осталась. Тоді вже бігала-бігала — ніде нікого не найде.
Летить дятел.
«Дятелку-братику! Витягни мене з оцього рова. Та якби ти мене нагодував і насмішив, так я б дуже довольна була б».
Він її взяв відтіль витяг з того рова на крилах.
Несе хлопець обід женцям на степ. Дятел летить, а лисичка слідом біжить. Несе той хлопець кашу і молоко. Дятел і каже:
«Оце ж дивися: як одбіжить отой хлопець од горшків за мною, так ти тоді і наїсися».
Той дятел долетів до хлопця і сів. А він за ним! А дятел схопився та вп’ять сів. Він уп’ять за ним; поставив горшки та за дятлем. А дятел підлетить та вп’ять сяде.
Лисиця до горшків! Виїла борщ та кашу, а тоді до молока в глечик. Виїла й молоко з глечика.
Стала виймати голову з глечика — не витягне: ухватилася мотузочка за шийку лисиці. Лисиця каже:
«Пусти ж, глечичку!» Він не отвічає нічого.
«Та не шути, не шути, глечичку, пустися».
То вшутки казала, а то вже й розсердилася. «Та пусти, глечичку, а то втоплю».
А він їй нічого не отвіча, мовчить. І побігла лисиця до криниці топити глечика.
Прибігла лисиця до криниці і стала:
«Пусти ж, глечичку, а то втоплю».
Він їй нічого, не отвічає. Вона його в криницю. А він: «Кгли-кгли-кгли-кгли!»
«А що, глечичку, дошутився? Тепер втоплю!»
Поти кгликотів глечичок, поки набравсь повен води.
«Глечичку, пустися, а то тепер уже утоплю».
Він не пускається. Потяг лисицю в криницю.
Утопла лисиця й пропала, і глечик там.
