Як звірі ходили пастись у золоте просо

Ішло дві свинки, і прибігає лисичка-сестричка: «Здоровенькі, свинки-сестрички! Куди ви йдете?» — «У золоте просо пастись». — «Візміть же й мене з собою». — «Е, там такий рів, що ти не перескочиш». — «Ні, я перескочу. То тим боком, то тим боком, то хвостом підопрусь, то лапкою зачеплюсь та й перестрибну». — «Ну, ходім з нами».
Ідуть та й ідуть вони. Біжить вовчик-братик: «Здорові, свинки-сестрички, і ти, лисичко-сестричко! Куди ви йдете?» — «У золоте просо пастись». — «Піду й я з вами». — «Е, там такий рів, такий рів, що ти й не перескочиш». — «Ні, я, — каже, — не через такі забори плигав! У нашого попа такий забор, що вищий усього города, та й то я перескочив та десятеро гусей украв та всі й поїв». — «Ну, ходім з нами».

Ідуть та й ідуть. Біжить ведмідь: «Здорові, свинки-сестрички!» — «Здоров, ведмедику-братику!» — «Куди ви йдете?» — «У золоте просо пастись». — «Піду й я з вами». — «Е, там такий рів, що ти й не перескочиш». — «Ні, - каже, — в лісі два дуби вітер як вивернув, так я із дуба на дуб як плигнув, так він аж тріснув». — «Ну, так ходім з нами».
Ідуть та й ідуть. Біжить заєць. «Здоровенькі, свинки-сестрички!» — «Здоров, зайчику-братчику!» — «Куди ви йдете?» — «В золоте просо пастись». — «Піду й я з вами». А ведмідь і каже (страхає): «Куди ти, куций, ідеш? Ти не перескочиш!» — «Та ні, - каже, — мене хорти як нагнали, так я через такий рів плигав, що і дна не видно, та й перескочив, та в попову капусту, та й сховався, та оце тільки що відтіль вирвавсь та вас і догнав». — «Ну, так ходім з нами, коли ти такий молодець».
Ідуть та й ідуть вони. Дійшли до рова. Плигнула одна свинка — переплигнула. Плигнула й друга — переплигнула. «Ану, будем ми плигати, хто з нас переплигне». А лисичка-сестричка крутиться-вертиться та все ведмідя наперед випихає. Той ведмідь як плигне, та в рів! «Ох, зайчику-братику, що нам робити?» А заєць: «Плигай, лисичко-сестричко!» А лисичка-сестричка каже: «Давай плигнемо обоє заразом — хто далі переплигне». Як плигнула лисичка-сестричка і зайчик за нею, так лисичка-сестричка зачепила зайця хвостом та й турнула у рів… та й сама туди…
Ходили-ходили по тім рову, похотіли їсти. Тоді посходились усі та й балакають: «Кого ми осудим? Давай осудим зайця та й з’їмо, коли він упав у яму, у рів. Куций! З трьома губами! Вуха довгі! Передні ноги короткі! Задні довші! Осудим!» А лисичка то за лапки, то за ніжку, та все собі кишечки під себе («А це буде ще й на завтра»).
Ходили-ходили по тім рову — уп’ять похотіли їсти. «Ну, вовчику-братику, кого ми осудим тепер? Чи мене, чи тебе? А в нас же десь ведмідь є! Давай його осудим та й з’їмо вдвох». — «А як ми його будем судити? Здоровий! Лапи великі й сам гладкий!..» А лисичка: «Із’їжмо, з’їжмо!» Взяв вовк розірвав, і їдять. А вовк же наївся та й лежить, ще й осталось ведмідя, а лисичка все поховала.
Тоді прийшов ізнов до лисички: «Лисичко-сестричко! Що ми тепер будем робити?» — «А що? Хіба не бачиш що? Те, що я роблю». — «А що ж ти робиш?» — «Прокусила собі черевце та витягаю кишечки та й їм». — «А дай і мені хоч одну». — «Е, прокуси собі; я собі прокусила та й їм; а в тебе більше». — «Так я ж не достану». — «Е, спини жалієш, щоб не луснула».
Він як нагнеться, як гризне за черево — аж шкура тріснула! — «Е, лисичко-сестричко, живіт болить». — «Так їсти не хотітиметься». Він як гризонув удруге! Прокусив собі черево і здох. Тоді лисичка із’їла й вовка і сама осталась. Тоді вже бігала-бігала — ніде нікого не найде.
Летить дятел. «Дятелку-братику! Витягни мене з оцього рова. Та якби ти мене нагодував і насмішив, так я б дуже довольна була б».
Він її взяв відтіль витяг з того рова на крилах.
Несе хлопець обід женцям на степ. Дятел летить, а лисичка [слідом] біжить. Несе той хлопець кашу і молоко. Дятел і каже: «Оце ж дивися: як одбіжить отой хлопець од горшків за мною, так ти тоді і наїсися». Той дятел долетів до хлопця і сів. А він за ним! А дятел схопився та вп’ять сів. Він уп’ять за ним; поставив горшки та за дятлем. А дятел підлетить та вп’ять сяде.
Лисиця до горшків! Виїла борщ та кашу, а тоді до молока в глечик. Виїла й молоко з глечика. Стала виймати голову з глечика — не витягне: ухватилася мотузочка за шийку лисиці. Лисиця каже: «Пусти ж, глечичку!» Він не отвічає нічого. «Та не шути, не шути, глечичку, пустися». То вшутки казала, а то вже й розсердилася. «Та пусти, глечичку, а то втоплю». А він їй нічого не отвіча, мовчить. І побігла лисиця до криниці топити глечика.

Прибігла лисиця до криниці і стала: «Пусти ж, глечичку, а то втоплю». Він їй нічого, не отвічає. Вона його в криницю. А він: «Кгли-кгли-кгли-кгли!» — «А що, глечичку, дошутився? Тепер втоплю!»
Поти кгликотів глечичок, поки набравсь повен води. «Глечичку, пустися, а то тепер уже утоплю». Він не пускається. Потяг лисицю в криницю.
Утопла лисиця й пропала, і глечик там.