Як сватали ліниву дівчину

Була файна дівчина, але така лінива — лінувалася навіть придивитися, як то люди живуть на світі, про що говорять. То й не дивно, що розумом була недалека.
Прийде до неї один парубок, постоїть-поговорить, прийде другий, а сватати ніхто не хоче. Але якось прийшли до неї сватачі з другого села. Щоб донька не наговорила того, чого не треба, каже їй мати:
– Іди, Ганько, до сусіди, позич сита.
Прийшла Ганька до сусідки, а сусідка питає:
— Чого ти, Ганько, прийшла?
А вона каже:
— Та знаєте, що сита, а не решета.
— Та й що будете сіяти?
— Та знаєте, що муку, а не попіл.
— А що будете варити?
— Та знаєте, що є старости, та й будемо варити пироги.
— А ти би віддавалася?
— Та здало би ся.
— А віно маєш?
— Знайшло би ся.
— А робити вмієш?
— Ой, ви розговорилися, що би й пироги зварилися.
Та й пішла. А сусіда подумала собі, що шкода хлопця, аби з такою вік капарив, перестріла сватачів, коли йшли від Ганьки, й каже:
— Люди, думайте, бо хто лінивий, а хворий на голову, то гірше, як на руку або на ногу.
Та й сватачі призадумалися.