Це було тоді, коли в солдатах служили по 25 років. Один солдат прослужив 25 років в армії, і не довелося йому побачити царя. І він рішив, що б там не було, побачити царя і пішов прямо до царського палацу.
Вартові, що стояли там, не пропускають його, але він свариться і все ж намагається пройти до царя.
В цей час цар гуляв у вільному одязі по дворі, і побачивши, що якийсь солдат з вартовим сперечається, наказав:
– Пустіть його в двір! – Потім запитав солдата: – Чого ти хочеш?
– Нічого я не хочу, – відповів солдат. – Лише побачити царя.
Цар сказав, що зараз вийде, і пішов переодягатись у царську одежу, а коли вийшов, запитав солдата:
– Чого ти хочеш, служивий?
Солдат йому відповів:
– Служив я двадцять п'ять років і не бачив вас.
– Так, – промовив цар, – то чим би я тебе нагородив? Може, тобі щось подарувати за твою службу?..
– Ні! Нічого не хочу. Якщо царська ласка, подаруйте мені стару кульбаку від сідла.
– Що ж ти з нею робити будеш? – здивувався цар. – Краще я тобі дам нове сідло.
– Ні, нічого не хочу, дайте лише мені стару кульбаку, – прохає солдат.
Цар засміявся і сказав своєму слузі:
– Біжи, знайди де-небудь і видай цьому служивому стару кульбаку.
– Коли ви вже даруєте мені цю кульбаку, то дайте мені і документ такий, що це саме ви мені її подарували.
Цар швидко написав, що дійсно стара кульбака подарована ним цьому служивому, геть печатку царську поставив.
Подякував солдат цареві і пішов. А як вийшов у поле, закинув стару кульбаку у бур'ян, а документ заховав глибше в кишеню і пішов у той край, де був великий маєток одного графа під назвою Стара Кульбака.
З цим царським документом солдат вигнав графа з маєтку і зостався там жити.
Небагато часу пройшло, як граф писав цареві: «Ваше великое превосходительство! Что я вам сделал, чем провинился перед вами? Я остался без хозяйства, а вы им наградили солдата».
Цар зрозумів, що солдат його обдурив, що видав документ не на стару кульбаку від сідла, а на маєток графа під такою назвою.
Довго думав цар і вирішив таке: зібрати великий бал, запросити на нього своїх гостей і цього хитрого солдата, і тут відібрати в нього документ, і повернути маєток графові.
Встановили порядок проведення балу такий: хто п'є до кого чарку, той мусить ударити ложкою його, а коли кому прийдеться пити і бити царя по лобі, той мусив уже прощатися з своїми маєтками.
Слуги розсадили за столом так, щоб солдатові пришилося пити до царя, і це значило – позбутися своїх маєтків.
Солдат пустився на хитрощі. Став розповідати всім присутнім одну пригоду, яка нібито була в його житі:
– Одного разу я їхав з батьком до млина, але на дорозі мені трапилась калюжа, через яку не можна ніяк переїхати, а коли переїжджати, то треба позбутися коней.
Коли об'їхати цю калюжу, то треба набавити дороги в два рази більше. Ну, що мені було краще зробити?
Чи їхати через калюжу і занапастити коні, чи об'їхати калюжу в два рази дальше? – запитав солдат.
Всі відповіли, що краще об'їхати, хоч і дальше, ніж позбутися коней.
Цар також погодився, що краще об'їхати дальше…
– Ну, то коли краще об'їхати калюжу, то й тут мені краще обминути царя і пити до другого. – І він, проминувши царя, вдарив по лобі другого і випив до нього.
Так солдат обдурив царя і панів.
