Як чоловік сповіщав про пожежу

Жив собі колись чоловік.
Одного разу прокидається він уночі, виглядає у вікно — надворі щось світиться.
«Ой, що це таке?» — подумав чоловік і відчинив вікно.  І  як же він здивувався коли побачив, що горить сусідський будинок.
«Треба якнайшвидше сповістити про це  старосту,— вирішив  від,  але тут же зупинився.— Стривай! У таку хвилину потрібна розважливість»,
Чоловік   розпалив   вогонь,   нагрів   води,   помивсь  і   поголився. Потім убрався в  святковий  одяг,  взув  дорогі  сандарії,   а  в   руку  взяв віяло. Бо  хіба  можна  з'являтися  перед  такою  високоповажною  людиною,   як староста, в неохайному вигляді?
Перед будинком старости чоловік зупинився, кашлянув і тихо сказав:
—    Пане старосто, пожежа.
Але серед ночі всі міцно спали.
—    Пане старосто, пожежа...— боязко повторював чоловік.
Через якої півгодини нарешті пробудилася старостиха. Прислухалася, чує — хтось каже, що горить.
Старостиха розбуркала старосту.
—    Що, пожежа? — захвилювався той.
Зірвався з постелі й побіг до місця пожежі. Але було вже запізно: будинок згорів.
—    От дурень! Та хіба так будять? Ти б постукав у двері та вікна й голосно закричав: «Пожежа! Пожежа!» —дорікав чоловікові розгніваний староста.
Наступної ночі чоловік прокинувся, схопив здоровенного кілка й помчав до старости, а тоді почав гамселити по вікнах і дверях, вигукуючи: «Пожежа! Пожежа!»
Староста не на жарт перелякався. Вискочив надвір блідий, у спідній білизні.
—    Чую, чую!   Перестань гупати!  А де  горить? — запитав  він.
—    Пане старосто, це я хотів дізнатися, як треба вас будити, коли горітиме,— спокійнісінько відповів чоловік.
Кажуть, при цих словах старості відібрало мову.