Вовка ноги годують
Був раз старий вовк та й уже не довижав зі старости. Та й він ходив, блукав по лісі, по полю та й нічого не сполював. Але вийшов він на полонину та й сів на купину і плаче, бо голоден. Приходить до нього стара лисиця і каже: «Добрий день!» — «Добре здоровля, кумоньку!» Питається лисиця: «А що ви ся так задумали? Чого ви плачете?» — «А що, — каже вовк, — уже-сми три дні нічо не їв; здиблю оленя, а той передо мнов натупає рогами, надражниться зо мнов та й пошумить туди у ліс; здибаю кнура, а той як гукне на своїх, то по півдня за мнов уганяються; аби-х не міг ще утечи, то би з мене і кусника донині не стало; а до зайця то уже не мені ся рівняти; от прийдеться мені з голоду загибати». А лисиця-удовиця каже: «Цитьте, кумочку, не журіться, ходім зо мнов, то буде добре».
Ходять они, кілько ходять, аж здибають турму овець, що пасуться на полонині. Каже лисиця: «Ви собі, кумочку, лягайте під корчем, аби вас пси не знюхали, а я піду подивитися, що роблять пастухи, аби вас не побачили, бо нароблять крику та й кинуться з горючов кувернягов та й хребет вам осмалять геть». Але пішла лисиця між череду і розповіла старому баранові, як ся має річ, а баран каже: «Кажи йому, аби пішов там під той горбочок і сів собі проти горбочка, а я буду там пасти, а він най скаже до мене: «Стій, баране, бо я маю тебе з’їсти!» А потім то уже моя річ».
Побігла стара лисиця і розповіла то вовкові. Пішов вовк проти того горбка, дивиться — пасеться баран. Каже вовк: «Баране, стій! Я маю тебе з’їсти!» Баран став та й каже до вовка: «Нащо тобі зо мнов моцуватися? Ти сідай там на долині та й роззяв рота, а я звідси розбігнуся і тобі цілий у рот забігну!» Сів вовк та й роззявився, а баран як ся розжене та й бух його у пащеку рогами, що вовк аж ся перевернув. Ніж ся вовк прочутив, а баран у ноги. А лисиця аж качається у корчах зо сміху. Вовк прочунявся трохи та й каже: «Огій, я, — каже, — цілого барана з’їв. Та й ще-м голоден!».
Приходить до него лисиця та й каже: «А тобі чого кров на бороді?» — «Ов, — каже вовк, — ти не знаєш чому? Я отеперісько цілого барана прожер та й ще-м голоден». — «Ходім далі, ми щось конче мусимо найти, аби ти ся наїв». Ідуть они, аж дивляться — пасеться кінь на толоці. Каже лисиця: «Ану цего як з’їш, то уже буде з тебе!» Проходить до него вовк і каже: «Мой, я би тебе з’їв!» Але кінь каже: «Я видю, що ти би мене з’їв, але біда, що я кований та поломиш собі зуби; я видю, що ти дуже голоден та меш зі смаком їсти, то можеш собі зуби геть поломити; уперед мусиш повідривати підкови від задніх ніг». А вовк каже: «Ану покажи, я відорву». Зайшов вовк ззаду, підняв кінь ногу, та й вовк зазирає… Але кінь як дав штоса ногами, а вовк лиш горі ногами та й здох…
Тому люди приповідають, що вовка ноги годують, поки молодий; на старість спустився на слуги та й з голоду здох.
