Незважаючи на складний стан воєнного часу в Україні творче життя не зупинити. Так, нещодавно в Художній галереї «Білий світ» відкрилася виставка творів заслуженого художника України Анатолія Тартаковського. Виставка має креативну назву «Вектор егоцентризму» і демонструє живопис, створений між 1990–2021 роками. На виставці представлена скульптура, якою Анатолій почав захоплюватися після створення меморіальної дошки пам’яті свого батька – народного художника України Ісака Тартаковського.
Зазвичай шанувальники мистецтва Тартаковського звикли до просторових великих експозицій, а тут камерна, стримана атмосфера самої галереї. На дисонансі з динамічним настроєм представлених творів виникає бурхлива дискусія. На творче сприйняття оточуючого світу впливає чимало чинників як зовнішніх, так і власних моральних. Тому драматургія митця цілком обумовлена, і його побудова вектора егоцентризму сприймається як виклик на обставини. На сторінці свого сайту художник розповідає, як формувалися його творче та філософське кредо. І насправді він підійшов до вектора егоцентризму через роздуми про сутність творчого стану самого митця. Цей струмінь виникає зсередини, не піддається аналізу і має право на власне існування як напрямок у мистецтві.
На думку автора, його творчі ідеї підкріплюються теоретичними роздумами, які об’єднуються в створений художній образ. Так народився «Потрійний автопортрет у червоних трусах» (1989), потім «Я читаю свою улюблену книжку» (1993) і «Вирішив я відпочити трохи» (1995) та ін. «Ця тема йшла як найбільш інтимна, зсередини, доки раптом я не усвідомив її як нашу спільну, ледь не найголовнішу. Передусім, егоцентризм я визначаю як напрямок у мистецтві. Це занурення художника у світ своїх інтересів, самозакоханість при повній байдужості до глядача, критики, реклами, артпросторів і арткомерції. Функціонуючи осторонь суспільства, егоцентрична особистість вільна по суті», – ділиться роздумами автор.
Відкриваючи виставку, Тамара Яновська підкреслила надзвичайну динаміку представлених творів, прагнення автора торкнутися почуттів глядача, і це йому вдалося. Практичні відкриття автора поза межами стереотипів, тому він самобутній, оригінальний, динамічний і пропагує свій вектор егоцентризму.
Якщо зануритися в тему, яку піднімає Тартаковський, то потрібно відзначити, що сам термін егоцентризму автор сприймає як напрямок творчого мислення митця, коли сам життєвий простір звужується до рамок самого полотна, на якому виникає чаклунство мистецького процесу. Художник стає дегустатором свого творіння, смакує кольори, лінії, плями, і як віртуозний диригент створює свою увертюру. Досить подивитися на картини «Ліс. Весна в Кончі-Заспі» або «Вечірні сосни в Осокорках», які мають мажорну палітру відкритих жовтих, червоних, бузкових плям. У всякому разі Анатолій Тартаковський відкрив свою душу для глядачів, радо вступає у дискус, але по суті сам вже знаходиться по той бік самої виставки. У майстерні народжуються нові твори з новою хвилею емоцій, дай Боже позитивних.
У скульптурі відчуваємо драматургію сьогодення. Образ дівчини на моноколесі сповнений енергії руху, зануреності в свій внутрішній стан. Поруч стрункі фігури акробатів, спортсменів, які рухаються в динамічному коловороті. Автор намагається спіймати мить, передати напружений рух життя. На думку припали слова відомого поета, який прагнув зупинити мить: «Скіф’янка зупинись… дай випити із долонь води живої. І вічність нас навіки поєднає». Наскільки вдалося художнику зупинити мить, скаже історія.
На відкритті виставки зібралися шанувальники творчості А. Тартаковського, друзі, яскраві особистості в царині мистецтва: Сергій Мазураш, Юрій Міняєв, Альона Угарова, Оксана Полтавець-Гуйда, Едуард Межул, Наталія Полтавець, Олександр Лисенко, Слава Бучак, Олександр Морозов, Сергій Захаров, Остап Ступка, Тетяна Шевченко, Анатолій Варваров та ін.
Вітаючи з відкриттям виставки Анатолія Тартаковського, побажаємо автору нових задумів і творчих відкриттів. Сьогодення наповнене напругою постійного ракетного обстрілу, то створення культурно-мистецької події внесло своє естетичне дійство.
