Сидить лисиця і їсть рибу. Назустріч їй ведмідь:
«Здоров, кума! Де ти рибки наловила?»
«Он там на річці; піди й собі налови».
Ведмідь пішов на річку, опустив хвіст у воду і приговорює:
«Ловись, рибко, маленька й велика».
А лисиця своє:
«Мерзни, мерзни, ведмежий хвіст».
А ведмідь говорить:
«Що ти, кумо, там говориш?»
«Я говорю: ловись, рибко, маленька й велика».
Сидів, сидів ведмідь, став тягнути хвіст; тягне, тягне — ніяк не витягне. І говорить:
«От багато риби начіплялось на хвіст».
А лисиця побігла на село, скликала мужиків та бабів:
«Ідіть на річку ведмедя бити». Баби прибігли з лопатами і вилами, з топорами і почали бить ведмедя. Били, били і лапу одбили. Ведмідь пішов у ліс, виламав велику палку і зробив собі костиль. Йде в село до баби і приговорює:
- Іду, бреду на сосновім костилі, на дубовій палці.
Йде й приговорює:
Усе село спить,
Уся вода спить,
А одна баба не спить,
На моїй шкурі сидить,
Моє м’ясо варить,
Мою шерсть пряде.
Підійшов ведмідь до дверей і стукає колодкою:
«Отвори, бабо, оддай мою лапу!»
Баба злякалась, відкрила підпілля, погасила вогонь, відкрила двері і сіла на піч.
Ведмідь увійшов і впав прямо в підпілля. Баба зачинила двері і пішла в село кликати мужиків. Мужики прийшли й почали бити ведмедя. Били, били і хвіст одбили.
Ведмідь без оглядки побіг у село; а баба стала жить-поживать і добра наживать.
