Василь Сухомлинський про зв'язок матеріального і духовного

Педагогічна спадщина

Уся педагогічна спадщина Василя Сухомлинського — це практикум з формування в особистості загальнолюдських цінностей, духовного збагачення, привчання її до праці та створення матеріальних і духовних продуктів. Педагог розглядає діяльність як спосіб існування і розвитку особистості, процес перетворення природної та соціальної дійсності у відповідності з потребами суспільства та людини.

Розвиваючи цю ідею, В. Сухомлинський актуалізує питання морального збагачення особистості у процесі створення матеріальних продуктів. У праці, зазначає він у книзі «Серце віддаю дітям», «у процесі взаємо­зв’язків у суспільстві формується моральне обличчя людини, його духовна культура, погляди на життя, світогляд». Духовний розвиток людини Василь Сухомлинський вважає сенсом буття людини. Саме це підносить її, спрямовує на осягнення здобутків культури, формування особистісних цінностей, самовдосконалення, розширення людських можливостей.

У статті «Від світу речей — до суспільства. Звідки що береться?» В. Сухомлинський стверджує, що «одним із важливих виховних завдань учителя є те, щоб діти зрозуміли і відчули серцем: завдяки створенню матеріальних і духовних благ визначається у нашому суспільстві ставлення людини до людини, суспільне обличчя громадянина».

Педагог був переконаний, що реалізація матеріальних і духовних потреб дитини, а згодом і сформованої особистості, залежить від середовища, в якому відбувається її роз­виток. Домінування в ньому моральних цінностей, культура спілкування, толерантність, розуміння потреб дитини — ось важливі складові процесу взаємодії з дитиною. В. Сухомлинський зазначав: «Дитина, яка зазнала потреби в людині, стає дуже проникливою, сприйнятливою, чутливою до навколишнього світу, до людей, до вчинків, подій, стосунків між людьми» (книга «Батьківська педагогіка»).

Зазначене є основою гармонізації матеріального і духовного споживання особистості. Виділимо з творчої спадщини педагога кілька важливих ідей щодо формування певного балансу між матеріальним і духовним споживанням особистості.

У сучасних умовах життя потребує відродження істина, яку сповідував В. Сухомлинський: «праця підносить, приносить людині повноту щастя, є сутністю самого життя». Система виховання у школі Василя Олександровича була побудована таким чином, аби «вже у роки дитинства людина була переконана, що важливим полем діяльності, на якому вона може розкрити свої сили, творчі здібності, — є чесна праця на благо суспільства». Важливим висновком педагога було розуміння праці як невід’ємної складової духовного життя особистості, розкриття її індивідуальності та самобутності. «Дуже важливо, — писав він, — щоб у роки дитинства кожна людина досягала значних успіхів в улюбленій праці».

Як види соціальної діяльності, матеріальне і духовне споживання особистості, на думку В. Сухомлинського, формуються в особистості в умовах широкого соціального суб’єкт-суб’єктного оточення. У це коло В. Сухомлинський включав Батьківщину, природу, родину, результати праці людини тощо. Про це наголошує вчений у своїх працях «Виховання громадянина», «Хрестоматія з етики», «Який слід повинна залишити на землі людина?», «Щастя та праця» та ін. Отже, розширення соціального середовища і наповнення зв’язків гуманістичним змістом уможливлює формування збалансованих матеріальних і духовних потреб особистості.

Вимогами сучасної освіти є не наповнення людини новими знаннями, а її розвиток і саморозвиток. Знання швидко застарівають, а духовність сприяє розвитку таких людських потреб, як пізнання, прагнення саморозвитку, усвідомлення своїх потреб. Тому найважливішим у навчанні є формування в особистості необхідного рівня мотивації навчальної діяльності, ставлення до навчання як до відповідальної праці, що має значення у формуванні матеріальних і духовних потреб дитини, розкриття її внутрішнього потенціалу.

Про знання

Василь Сухомлинський був переконаний, що знання набуваються людиною для того, щоб мати певні переконання, аби керуватися ними у моральних, трудових, суспільних, естетичних взаєминах з людьми, застосувати їх у власному житті. Саме у характері застосування знань — суть єдності морального і розумового розвитку. Уроки під відкритим небом, уроки-подорожі, складання казок, позакласна діяльність, форми співробітництва вчителів і батьків та ін., — саме такі форми розширюють можливості пізнавального розвитку дитини, формують її потреби.
Видатний педагог звертав увагу на нерозривний взаємозв’язок процесів національного та духовного відродження, їх взаємодоповнення та взаємозбагачення. У цьому контексті варто нагадати чотири культи у вихованні, на які спирався на практиці видатний педагог: культ Вітчизни, культ людини, культ книги і культ рідного слова (книга «Серце віддаю дітям»). Саме ці чотири культи можна вважати життєдайним джерелом у формуванні духовних і матеріальних потреб дитини.

Проблема гармонізації мате­ріального і духовного у вихованні особистості залишається актуальною у контексті сучасної соціальної та освітньої проблематики. Осмислення педагогічної спадщини В. Сухомлинського щодо цього питання засвідчує життєдайність ідей вченого, необхідність їх упровадження у педагогічну практику.

Людмила Хоружа,
завідувач кафедри теорії та історії педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка, доктор педагогічних наук, професор