Василь Сухомлинський про книгу і читання

На думку педагога, аби дитина виросла справжньою людиною, її розум і душа мають працювати у діалозі з книгою. Звичайно, увага до книги, спілкування з книгою мають тривати протягом усього життя людини. Розвиток розумових сил і здібностей, багатство духовного існування індивіда і колективу, інтереси і невгасимий вогник інтелектуальної праці — усе це, на думку Василя Сухомлинського, по­в’язано із книгою. «Чим дорожче для кожного вихованця найважливіше джерело знань — книга, тим менша небезпека розумової обмеженості, байдужості до знань», — писав він.

Василь Сухомлинський вважав, що освічена людина, громадянин має не просто читати, а знати літературу, оскільки в ній утілені у художній формі політичні, соціальні, моральні, гро­мадянські ідеї та естетичні принципи, що, заломлюючись у внутрішньому світі людини, відображаються в її особистому духовному житті, у переконаннях, у поведінці. Цей підхід знаходив утілення у формуванні бібліотеки Павлиської школи, у ретельному доборі книжок для кожного учня, у проведенні Свята книги на початку навчального року для всього шкільного колективу і батьківської громади та ін. «Ми надаємо великого значення строгому добору творів для читання в роки дитинства, отроцтва, юності, — писав В. О. Сухомлинський у праці «Проблеми виховання все­бічно розвиненої особистості». — У школі склався мінімум книг, обов’язкових для читання і перечитування. Школа — це насамперед читання: вдумливе, зосереджене, таке, що захоплює розум і серце, індивідуальне читання, читання, як творчий процес, в якому вихованець наповнює слово пристрастю свого серця — він або захоплюється красою, благородством, моральною величчю, або ж переживає почуття обурення, презирства, непримиренності».

Будучи надзвичайно прихильним до дітей, їхніх уподобань, стилю мислення, директор Павлиської школи міг завжди сказати, чим цікавиться і захоплюється дитина, яку книжку їй треба порадити для читання, на чому потрібно зосередити увагу під час прочитання.  Читання за В. О. Сухомлинським — це зовсім не простий процес. І якщо дитина може відтворити надрукований текст, це ще не означає, що вона вміє читати, або як «ковтає» книгу за книгою, то це принесе велику користь. Василь Олександдрович наполягав, що опанування прочитаного — «це роздуми над власною долею, викликані книгою, читання якої — нелегка праця» (з твору «Народження громадянина»).  Педагог був переконаний, що вихованці можуть успішно вчитися лише тоді, коли вони «вміють спостерігати, думати, висловлювати думки, читати, писати, думаючи читати і читаючи думати».

Ці вміння є передумовою успішного навчання. «Особливе місце тут належить умінню читати», — підкреслював він. Методика свідомого читання, на його думку, це уміння не тільки осмислювати прочитане, але й робити повороти думки в бік, залучати із запасника знань інші думки. Перефразовуючи пораду В. О. Су­хомлинського, звернену до вчителів, — «Який би предмет ви не викладали підліткам або юнакам, ви повинні пробуджувати потяг до книжок, пройнятих ідеями, які підносять, облагороджують людину, що стоїть на порозі самостійного життя», хочеться сказати батькам: ким би ви не хотіли бачити вашу дитину, якої долі не бажали б — навчіть її любити й цінувати книги, які назавжди стануть їй найкращими друзями.

Нам, дорослим, зазначав Василь Сухомлинський, важливо розуміти: «Читання — самостійне плавання в морі знань, і наше завдання полягає в тому, щоб кожен вихованець зазнав щастя цього плавання, відчув себе сміливцем, який став віч-на-віч з безмежним морем людської мудрості» (зі статті «Вчити вчитися»).  Пропонуємо, читаючи, замислитися над поданими казками й обговорити з дитиною проблеми, що їх допомагає зрозуміти Василь Олександрович.  У тексті казки «Усі книжечки гарні» настрій дівчинки швидко змінюється від радощів — до сліз. Чим можна пояснити зміни настрою Настусі? Чи бувало з тобою щось подібне? Які потреби є в людини? Чи можна задовольнити всі потреби лише матеріальним, нехай би воно було і найкращим? Про що часто забувають люди? Що уособлюють хвороба Олі, прабабуся? (За казкою «Добре слово»)

Казки Василя Сухомлинського

Усі книжечки гарні Мама дала Настусі карбованець і сказала: — Піди до книгарні й купи собі дві книжечки. Там є гарні книжечки — про пташок і метеликів, про звірят і рибок… Пішла Настуся. А там книжок — ой, скільки ж там книжок! Стоїть Настуся перед полицею, в очах у неї сяє радість. Бо Настуся вже вміє читати. Дивиться вона на книжечки й читає: ця — про їжачка, ця — про котика. А ось ця — про горобчика, а ця — про ластівку. А он та — про ягнятко, а та — про сірого бичка. Задумалась, занепокоїлась Настуся: «Що ж робити? Грошей у неї тільки на дві книжечки, а книжечок он скільки! Купиш про їжачка, про котика, а горобчик, ластівка і ягнятко? Хіба ж можна без них додому йти? Купиш про ягнятко й про ластівку, їжачок і котик?» Боляче стало Настусі… Так боляче, що аж заплакала дівчинка…

Добре слово В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п’ять років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала кашляти й танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров’яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яйця й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: «Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям, і хвороба втече в ліси й на болота». Оля їла мед у стільниках і солодке коров’яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомагало — дівчинка вже ледве вставала з ліжка. Одного дня біля хворої зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав: — Чогось їй не вистачає. А чого — і сам не можу зрозуміти. Раптом відчинились двері і в хату ввійшла прабабуся Олі — столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її. Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала: — Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров’ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєць, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці — щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові. Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість. — Ось чого не вистачало Олі,— сказав дід Опанас.— Доброго слова.

Лідія Ткаченко,  завідувач сектору науково-аналітичної обробки і поширення інформації Президії НАПН України, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник