Василь Сухомлинський про джерела патріотичного виховання молодших школярів
Проблема патріотичного виховання, духовного зв’язку поколінь всебічно і глибоко розкривається у педагогічній і літературній спадщині В. О. Сухомлинського. Вчений, педагог, письменник підтвердив свою відданість рідній землі — мові, рідній культурі, українській школі своєю подвижницькою працею, принциповою громадянською позицією. Тому його особистість і педагогічна спадщина викликають довіру не лише в нашій, а й багатьох інших країнах світу. Педагогіка В. О. Сухомлинського гуманна, демократична, загальнолюдська, і водночас вона глибоко патріотична за своїм духом і змістом. Це засвідчує не лише великий обсяг і різноаспектність його праць, присвячених патріотичному вихованню, у яких прямо чи опосередковано висвітлюється ця тема, а й проникливість, схвильованість, переконливість змісту і стилю написаного.
У педагогічних творах В. О. Сухомлинський неодноразово підкреслював особливу значущість родинного впливу на світобачення малих дітей, сприймання ними світу, формування ставлення до людей, рідної домівки, рідного краю, Батьківщини.
У роздумах Василя Олександровича «Про пам’ять серця» (книга «Я розповім вам казку… Філософія для дітей», 2016) читаємо: «Людина стверджується у світі не тільки як істота, яка мислить і відчуває, але й як жива ланка у вічному ланцюзі поколінь; ця ланка з’єднує минулі покоління з майбутніми, і що більше дорожить людина пам’яттю своїх батьків, дідів і прадідів, то глибше вона відчуває свою відповідальність за майбутнє. Тільки тому, що Людина у своєму батькові, дідові та прадідові бачить корінь свого буття, своєї честі, гідності, у нас є Вітчизна». Ось так чітко визначив педагог незамінну роль духовного взаємозв’язку поколінь у патріотичному вихованні.
У праці «Як виховати справжню людину» В. О. Сухомлинський розкриває засади вічності людського буття через наступність поколінь. «Рід людський складається з поколінь — це велика мудрість нашого буття. Одночасно живуть у світі кілька поколінь — покоління, що відходить, перебуває у розквіті творчих сил, висхідне, і покоління, яке тільки-но з’явилося на світ і починає усвідомлювати своє буття. Крім безлічі інших відносин, наше життя рухається також відносинами поколінь. Ти — в поколінні висхідному. Перед тобою — високо над горизонтом сонце, до полудня ще дуже далеко, життя уявляється тобі неозорим… Попереду тебе два покоління — покоління, для якого сонце в зеніті, і покоління, чиє сонце схилилося на захід.
Людина смертна, але безсмертний народ. Його безсмертя — в наступності поколінь».
Ці афористичні думки утверджують незамінність і силу позитивного впливу на людину саме в дитячому віці різновікових родинних відносин безпосередніх і опосередкованих. Такий зв’язок в умовах глобалізації, швидкої зміни технологій, можливостей для молоді вчитись далеко за межами рідного дому зумовлюють автономність буття багатьох молодих родин. Ускладнює взаємодію поколінь у вихованні дітей також поширення у ЗМІ, у суспільстві легковажного ставлення до створення сім’ї, тривала трудова міграція батьків. Особливо несприятливою стала ситуація для взаємодії поколінь в умовах розриву сімей через військові дії на Сході і анексію Криму. Підкреслимо, що у таких умовах саме патріотична позиція батьків має бути особливо чіткою, зрозумілою дітям.
У вихованні особистісних якостей молодших школярів Василь Олександрович вважав пріоритетним вплив на емоційно-почуттєве сприймання, конкретно-образне мислення і уяву. У цьому віці досвід міжособистісних стосунків дітей обмежений вузьким колом зв’язків з близькими людьми і природним довкіллям. Читання, слухання, довірливе спілкування за прочитаними казками, оповіданнями, замальовками, спогадами, створеними Василем Олександровичем, часто разом із дітьми, відкривали їм різноманітний світ переживань, думок, мрій ровесників і старших поколінь. Все це сприяло виникненню і розвитку почуттів, які зміцнюють, за висловом педагога, «природне бажання дитини ставати кращою».
Вплив старших поколінь на дітей педагог розкривав багатоаспектно, бо «патріотичне виховання має безліч граней… Найважливіше — запалювати на життєвому шляху вихованця вогники, відкривати очі на дороге та рідне… Але саме для цього й треба розпочинати пізнання світу з того, що близьке: з родини, з рідного вогнища, з долі діда, прадіда…».
Педагог, звертаючись до юних читачів, говорить про найважливіший зв’язок між родиною і Батьківщиною, рідною домівкою і своїм народом: «Слово Батьківщина має той самий корінь, що й слово батько. Справжнє народження твоє як громадянина, мислячої, натхненної благородними ідеалами особистості, трудівника, борця за торжество правди і щастя, сім’янина відбувається завдяки тому, що ти — син народу… Мати народжує твою плоть, Вітчизна породжує твою людську, громадянську душу».
У статті «Батьківська педагогіка» Василь Олександрович підкреслював, що у хорошій сім’ї є гармонія впливів усіх поколінь, зливаються інтимне і громадське, у цьому злитті він бачив гармонію людського щастя.
Василь Олександрович, як відомо, з особливою увагою ставився до молодших школярів. Саме цей вік він вважав чутливим до виховного впливу рідних людей, вчителя і середовища. Молодші діти привертали його увагу через те, що більш відкриті для емоційного спілкування, образного бачення світу, їхня уява, несподівані висловлювання спонукали до їх власної творчості.