Три диво-майстри

Жив колись давно-давно один чоловік. Було в нього три сини, і всіх їх він дуже любив. А був той чоловік уже геть старий, небагато йому лишалося жити. І, знаючи це, він якось сказав своїм синам:
— Любі мої діти! Усі ви мені дорогі, а я все не можу вирішити, котрому з вас своє майно віддати в спадщину, бо жити мені лишилося зовсім мало. Отож, щоб ніхто з вас не був скривджений, зробімо так: ідіть-но ви вчитися ремесла. Кожен хай вибере ремесло, яке йому найбільше до вподоби. А через три роки повернетесь додому й покажете, хто чого навчився. Чиє ремесло виявиться кращим, тому я й залишу в спадщину все, що маю.
Погодилися сини з батьком, не перечили йому. Зібралися вони, попрощалися з батьком та й рушили в далеку путь.

До перехрестя доріг брати йшли разом, а тоді розійшлися, домовившись, що через три роки повертатимуться додому і на цьому місці неодмінно зустрінуться.

Три роки прожили брати на чужині, і кожен вивчав те ремесло, яке здавалося найкращим. А одного дня брати зійшлися на домовленому місці. Повернулися разом у батьківську хату, розповів кожен старому батькові про те, як
жив усі ці роки та якого ремесла навчився. Старший син навчався у кузні і став вправним ковалем, середній вивчився на перукаря, і лише найменший не міг сказати, як називається його ремесло. Батько спочатку подумав, що він і не вчився ніде. Тоді домовилися, що на другий день кожен з них покаже батькові те, що вміє, чого навчився. А батько хай вирішує, чиє ремесло найкраще.

Вранці вийшли всі четверо на подвір'я й сіли під хатою. Сини свої інструменти прихопили: старший все, що ковалеві потрібно, середній — що для перукарства, а в найменшого в руках батько побачив лише гарну паличку. День випав погожий — кращого не треба. Сидять вони, про те про се гомонять. Мимо проїжджав багатий пан; карета — очей не відведеш, така гарна, четверо коней в неї запряжені. Старший син і каже:
— Зараз я покажу вам, тату, чого навчився. Ви самі зможете побачити й оцінити мою вправність!
Узяв свої інструменти, підбіг до четверні, схопив одного коня за ногу, на ходу відірвав стару підкову й прикував нову, а коні мчали собі галопом. Побачив це батько й каже:
— Добре ти, сину, вибрав собі ремесло, потрібне воно людям. Видно, спадщина тобі дістанеться.
Раптом бачить: полем заєць скаче. Тут середній син і каже:
— Ну, тату, тепер моя черга показувати своє вміння.
Схопив свої інструменти й погнався за зайцем. Наздогнав зайця, намилив йому морду й поголив так, що ні разу не порізав. А заєць мчав щодуху далі.
— Твоє ремесло, сину, — сказав батько, — мабуть, ще краще, ніж у старшого брата. Видно, тобі доведеться спадщину залишити.
Тут підійшов до батька найменший син і прохає:
— Дозволь, тату, й мені показати, чого я навчився за ці три роки.
— Що ж, показуй! — промовив батько, хоч і невтямки йому було, що зможе син показати, чим здивувати. Адже нічого, крім палички, він при собі не мав.
Взяв найменший син свою паличку, вийшов на середину двору й став нею над головою крутити. І що ви думаєте? Тільки крутнув паличкою, як у ту ж мить пішов дощ, і далі, чим швидше крутив, тим сильніший ішов дощ. А перестав син крутити, сховав паличку — дощ ущух. Усе довкола
промокло, а в найменшого сина — навіть одяг сухий. Побачив це батько, обійняв найменшого сина й сказав:
— Кращого за твоє ремесло не може бути! Залишаю тобі спадщину!
Незабаром батько помер, а брати так і залишилися жити в батьковій хаті, і жили вони в мирі та злагоді.
Одного літа стояла страшна спека, почалася засуха, все погоріло на пні. Люди бідкалися: як жити без хліба. А брати не сумували, дощів у них завжди вистачало. Як тільки земля почне висихати — обійде найменший брат ниви, покрутить чарівною паличкою над головою і, будь ласка: пий, земле, водицю скільки хочеш. Восени, коли в усіх селян у засіках було пусто, в братів нікуди було зерно зсипати. Всі дивувалися: звідки в братів такий урожай, таж довкола все вигоріло!

Дійшли чутки про найменшого брата до короля. Приїхав до нього король зерна купувати. А той брат усім продавав, кому тільки треба було: дуже багатий врожай вони зібрали.
— Як це ти зміг такий урожай зібрати,— дивується король,— адже дощів зовсім не було.

Отут найменший брат і розповів королю про все: як вони вирушили ремесла вивчати, які ремесла вивчили його брати старші і якого він сам навчився...