Їй було комфортно у творчому середовищі…
Сьогодні розмова присвячена пам’яті людини з Великої літери, титана вітчизняної мистецтвознавчої науки, професорки, академіка, культурологині, дослідниці, музеєзнавиці, вчительки Людмили Семенівни Міляєвій (1925-2022). Сумна звістка сколихнула культурно-мистецьке коло столиці, та й не тільки, всієї України… Відійшла у засвіти вчителька з відкритим серцем, завжди готова віддавати свої знання іншим. Аристократка, природний шарм Людмили Семенівни, як ми її називали Лади, доповнювався особливою харизмою, вишуканим гумором, шляхетністю.
Мені пощастило навчатися в Київському державному художньому інституті, слухати лекції Л. Міляєвої, які запам’яталися на все життя. Вона щиро віддавала свої знання іншим. А наочні заняття у Софії Київській перетворювалися в мініспектаклі, коли ми, задравши голови, вбирали таїну унікальних фресок та мозаїк свідків історії Київської Русі. За нами спостерігала з центрального куполу Оранта, а не менш велична була поруч… Людмила Семенівна вчила нас любити мистецтво, музейну діяльність, досліджувати пам’ятки, робити бездоганно свою справу.
А потім, через багато років, уже на самостійному творчому шляху мені доручили повідомляти частину членів секції критики та мистецтвознавства КОНСХУ про наші справи. В моєму списку була Людмила Семенівна Міляєва. М’який голос схиляв до душевної бесіди. Вона звала Леся (свого сина), щоб виключив телевізор і прикрив двері… інколи наша бесіда тривала більше години. Про що? Та вона просто згадувала роботу нашої кафедри, що ті роки з Л. Владичем, П. Говдею, П. Білецьким, Л. Сак, Л. Говдею, Г. Заваровою, Д. Колесніковою, Ю. Асеєвим, М. Криволаповим, Ю. Белічко були знаковими, бо проходили в колі фахівців мистецтвознавчої науки, наповненому гумором і піднесеним настроєм. «Ми любили мистецтво, свій вуз, свою діяльність, нам було комфортно у творчому середовищі. Кожен вів свою тему, а разом ми намагалися створити власну програму з історії та теорії вітчизняного образотворчого мистецтва. Майже все, чим ми збагатили нашу кафедру, починалося з нуля. Я бігла на роботу як на свято. Ми любили влаштовувати хохми, шуткували, навіть переодягалися в кумедні вбрання. Святкували дні народження».
Курси лекцій наших вчителів народжувалися, як то кажуть, на ходу, і ми наповнювали свої конспекти унікальною інформацією. В той час підручників майже не було, ми обвішувалися гірляндами книг у читальному залі, готуючись до семінарів, курсових. Навчалися робити атрибутику музейних експонатів, вчилися редакторській справі, приймали участь в археологічних експедиціях, навчалися проводити екскурсії. Людмила Семенівна в усьому була досконалим фахівцем і вимогливо відносилася до нас, своїх студентів.
Науковий шлях Л. Міляєвої цілеспрямований та послідовний у галузі дослідження історії іконопису українського образотворчого мистецтва. Її зацікавленість саме цим періодом перейшла від батька художника С. Міляєва, ще коли родина жила у Харкові. Потім навчання в Київському державному університеті ім. Т. Шевченка та початок трудової діяльності в Київському державному музеї українського мистецтва. Далі Л. Міляєва отримала запрошення на викладацьку роботу в Київський державний художній інститут на кафедру теорії та історії мистецтва, якій присвятила понад 60 років життя. Виховала не одне покоління учнів, аспірантів, науковців.
Ольга Лагутенко, доктор мистецтвознавства зазначила, що «майже сторічне життя Людмили Семенівни стало живою сув’яззю кількох поколінь істориків українського мистецтва. Вона вміла відкрити цілий світ». Олена Кашшай згадує з вдячністю родинні відносини їх сімей, роки навчання у Людмили Семенівни, жінки-мрії, жінки-пахаря, яка своїм трудом досягла неймовірних наукових висот і стала для неї взірцем для наслідування.
Оля Школьна висловила вдячність за вклад Л. Міляєвої в галузі реституції щодо мозаїк та рельєфів Михайлівського Золотоверхого, пам’ятаючи охоронну діяльність, де вона проявилася як справжній сподвижник українського мистецтвознавства.
Дійсно, репутація вченого бездоганна, глибокі знання, широта поглядів, феноменальна пам'ять, вміння цікаво висвітлити творчу тему, цілеспрямованість, неймовірна відповідальність - це не повний перелік якостей Л. Міляєвої. Інтелектуал, естет, блискучий оратор, підкоряла аудиторію своїми знаннями і шляхетністю. Унікальні дослідження Міляєвої примножили славу українського мистецтва, культури взагалі.
Л. С. Міляєва - володар золотої медалі НАОМА, ордена Святої княгині Ольги 3 ст., заслужений діяч мистецтв, доктор мистецтвознавства, має орден «За заслуги» 3 ст., численні Подяки, Почесні грамоти, Відзнаки. Автор 200 праць, серед яких дослідження творчості К. Трутовського, розписи Потелича, Українське мистецтво ХІ - першої половини ХVІІ ст., Український середньовічний живопис, «С. Подеревянский. Творчество и судьба», «Митрополит Петро Могила и искусство Киева 30-40-х годов ХVІІ ст.», серії лекцій, статей, рецензій. Творчий ужинок дослідниці неймовірний!
В інтернеті з’явилося чимало повідомлень, співчуттів родині Людмили Семенівни від ректорату НАОМА, від колег по творчості, праці, громадській діяльності, учнів, аспірантів, науковців, приєднуюся і я, колишня студентка випуск 1969 року, якій пощастило навчатися у дивовижного вчителя, носія глибоких фундаментальних знань і високої культури.
Пам’ятаємо…
Валентина ЄФРЕМОВА, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, володар ордена Святої великомучениці Варвари, лауреат мистецької премії ім. П. Білецького
Фото збірне
