Виставка живопису та скульптури з колекції музею І.П.Кавалерідзе

10/31/2023 - 0 Comments

Зберігаю теплі спогади зустрічі з Іваном Петровичем Кавалерідзе (1887–1978) в його помешканні на вулиці Червоноармійській, 12, коли мені пощастило привітати свого земляка з 90-річним ювілеєм. В цей же час до Кавалерідзе прийшла О. Чернобривцева з Почесною грамотою від уряду. Приймав Іван Петрович нас у ліжку, над яким «спостерігав за нами» дядько С. Мазаракі, портрет пензля видатного живописця І. Труша. Чайну церемонію доручили провести мені, і я з тремтінням прийняла з рук Ніни Капельгородської (дружини Івана Петровича) розкішний фарфоровий сервіз. Після уходу делегації Іван Петрович піднявся до столу, і ми чаювали. На згадку про цю зустріч у мене залишилося фото з дарчим написом.

Потім були ще два щасливих дні, які запали в мою душу на все життя. Спомин і гіркий сум, що не все зробила, як ми планували в ті дні. Наче все відбувалося сьогодні: і поїздка на Поділ до пам’ятника Г. Сковороди, де Іван Петрович зауважив, що не зможе виправити деякі погрішності у пропорціях. Працювати над образом мислителя, під жорстокою цензурою, було непросто. Комісія то одягала, то взувала фігуру, то вимушувала змінити торбу на книгу. Але як би морально важко не було, образ просвітителя, вмістив у собі цілий світ українських народних характерів, усю суть внутрішнього стану та філософських уподобань скульптора. Ми побували на Філатова у його майстерні, з якої нові власники викинули на смітник всі напрацювання скульптора.

Блакитні очі Івана Петровича були сповнені молодецького запалу, розмова була легка й зворушлива, жалкую, що не записала її на диктофон. Іван Кавалерідзе неймовірно цікавий співбесідник, його мова щедро наповнена яскравими поетичними акцентами, гумором, чоловічим магнетизмом. Уявляю, як тремтіли актриси на сценічних майданчиках, коли він, як режисер, вимагав повної віддачі.

Все, що діставав хазяїн зі свого масивного столу з шухлядами і поличками, було готовими музейними експонатами. Ми створили цілий список малої пластики, листів, документів, малюнків, подарункових сувенірів, рукописів п’єс, щоденників. Все це домовилися передати в Ромни для створення Художньої галереї його імені. Правда Іван Петрович не був впевнений, що керівництво міста відгукнеться позитивно (я тоді багато чого не знала, але була так впевнена в успіху цієї ідеї). Потім доля цього списку розпорошилася, але все ж частина творів потрапила в Суми, частина в Музей-майстерню на Андріївському, частина в Музей сучасного мистецтва України та у приватні зібрання.

Але повернемося до постаті українського Мікеланджело, який вмів переключатися під час життєвих випробувань з одного виду творчості на інший. Всупереч напружених відносин з можновладцями, І. Кавалерідзе творив нові шедеври в скульптурі, драматургії, кінематографії. Коли вже були розсекречені таємні архіви, правда, свята правда відбілила його біографію, і уряд з часу Незалежної України оцінив його досягнення належним чином.

Наша історична Роменщина по праву має пріоритетну гордість за свого талановитого земляка, «монументами якого говорить держава». Під час проживання у нашому місті І. Кавалерідзе приймав активну участь у громадському русі. Організовував Товариство охорони пам’яток старовини, разом з М. Макаренко наповнював майбутній краєзнавчий музей експонатами, викладав малювання в школах, активно працював у місцевому театрі. Але віншував цей період творчості унікальний пам’ятник Т. Шевченку, два потужних образи Прометея, закутого та розкутого (перейменованих пролетарським урядом на Робітників), монумент Г. Сковорода в Лохвиці. Все це згадував Іван Петрович при зустрічі, а блакитні очі випромінювали світло. Ця зустріч навчила мене цінувати в житті лише мить, лише один знаковий день, лише одну плідну бесіду…

Зажурений Кобзао на Андріївському узвозі

Чимало крилатих фраз з епістолярної спадщини, драматургії І. Кавалерідзе я використовую в своїх публікаціях, бо вони попадають у яблучко своїм змістом, метафоричною красою, глибиною думки.

У своєму листі до Кавалерідзе, Микола Бажан зазначив, що він «своєю творчістю зробив значний внесок у скарбницю українського мистецтва. Властиві Вам висока вимогливість, творчі пошуки, сміливі дерзання були й будуть добрим зразком для тих, хто вирішив присвятити себе служінню мистецтву».

Дійсно, могутні пласти культурно-мистецького життя України ХХ століття – кіно, театр, скульптура, драматургія були підняті Іваном Кавалерідзе на новий щабель новаторського осмислення. Глобальні характерні риси своїх героїв він відчував усім нутром, бо сам був філософом-мандрівником, велетнем духу і вірним сином свого народу.

Щоб зрозуміти багатогранність творчого шляху І. Кавалерідзе, потрібно згадати оточення, у якому сформувався його світогляд, мистецькі, духовні пріоритети, громадська відповідальність. Вагоме підґрунтя для вибору професії, схибність до творчості відчув Сергій Мазаракі (дядько Івана Кавалерідзе). Саме він побачив творчий дар Івана і запросив його до Києва. В домі Мазаракі вирувало творче життя столиці, збиралися театрали, актори, науковці, археологи, музейники, літературні діячі. Такі зустрічі відіграли важливу роль у формуванні світогляду І. Кавалерідзе, його тяжінні до мистецтва. Так почалися сходинки до парнасу – непрості, але надзвичайно плідні. Не забуваємо, що перший твір був датований 1908-м, а останній 1977 роком!

10 меморіальна дошка Кавалерідзе скульптор І.Макогон

Сплеск національної хвилі, готовність створювати нове незалежне суспільство стали потужним генератором для формування світогляду Івана Кавалерідзе. Правда, націоналістичні погляди митця вплинули на загострення його відносин з комуністично налаштованим урядом. В цьому виснажуючому протистоянні Іван Кавалерідзе не зламався, а навпаки, мов Прометей, ніс світло людям.

І. Кавалерідзе примножив славу історії українського народу. Він завжди орієнтувався на національні та загальнолюдські цінності, державне було в його свідомості на першому плані. Все це підтверджують вчинки, якими наповнене його творче життя. У своїх творчих намірах він, мов «розкутий Прометей», рвався у височінь і вів за собою інших. Слід нагадати, що першорядним в його творчості був образ Кобзаря, монумент якому був відкритий в рідному місті Ромни, образи княгині Ольги та Ярослава Мудрого, монументи яких прикрашають Київ. Фільми «Коліївщина», «Штурмові ночі», «Прометей», «Злива» стали отим вагомим підґрунтям для формування авангардної новаторської хвилі в українському історичному кінематографі.

Іван Кавалерізде по-своєму розумів своє призначення для України. Він умів відстоювати власну точку зору, коли це стосувалося творчих питань. Кавалерідзе дійсно вписав свою лепту в зародження знакових культурно-мистецьких явищ в Україні середини ХХ сторіччя. Його творча спадщина – вагоме підґрунтя для розвитку свідомості людини, джерело естетичного виховання соціуму.

Основоположник авангарду в пластиці створює драматичні образи: «Журавлі летять», «Мільйон років», «Бунт», «Вірний друг». Згадалася хвилююча фраза хлопчика з п’єси «Перша борозна», коли він звертається до дідуся з проханням випустити свого снігура з клітки на волю. Проростає істинне зерно, посіяне вірним сином України, непереможним воїнством, яке сьогодні виборює свою волю й кожен клаптик своєї землі від ворога…