Україна починається з кожного з нас
«Війни виграють не генерали,
війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики»
Отто фон Бісмарк
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну тримати освітній фронт стало не тільки вкрай важливим, а й украй необхідним. Освітній процес та шкільна рутина не тільки зміцнюють нове покоління, а ще й допомагають йому адаптуватися до нових реалій.
Як проактивні громадяни, вчителі тримають освітній фронт, долучаються до волонтерства, захисту країни, приймають дітей-переселенців у школах, веду бесіду з директоркою гімназії-інтернату №13 м. Києва Світланою Возненко, педагогічний стаж якої сягає 40 років, з них 22 – управлінської діяльності.
- Пані Світлано, як би кількома словами розповіли про очолювану Вами гімназію-інтернат №13 м. Києва?
Світлана Євгенівна приємно усміхається і каже:
«Гімназія-інтернат №13 м. Києва – це для мене не просто найкращий заклад освіти, це культурно-освітній простір, в якому комфортно всім учасникам освітнього процесу: дітям, їхнім батькам, педагогічним працівникам, гостям (письменникам, артистам, військовим, спортсменам, представникам громадських організацій, науковцям, випускникам). Але найперше – це Школа для життя, в якій вирує культурна та інтелектуальна атмосфера, формуються і розвиваються найкращі цінності: Добро, Краса, Істина, Милосердя, Толерантність, Родина, Нація, Україна», – я би так коротко охарактеризувала гімназію.
– Дякую, за коротку і вичерпну характеристику гімназії, Світлано Євгенівно. Радію за кожного з учасників великої шкільної родини! Скажіть, будь ласка, як тримаєте освітній фронт нині?
- Знаєте, освіта завжди на часі, бо для дітей — це шанс на майбутнє, це час їхніх можливостей та розвитку. Тому попри війну, діагнози та кордони, наша гімназія працює (офлайн і онлайн), дитинство триває. Війна по-своєму вплинула на кожного з нас і зблизила нас усіх, а діти ніби ще більше стали спраглими до знань, вони не хочуть втрачати час: випускникам складати НМТ, вступати до вузів; вчителям саморозвиватися, йти в ногу з часом, оволодівати новими технологіями, формами і методами викладання предметів в умовах змішаної форми навчання, волонтерити…
- О! В очолюваному Вами закладі, я знаю, волонтерство — свята справа. Розкажіть, будь ласка, як Вам удалося запалити вогником доброчинності всіх учасників освітнього процесу, об’єдати всіх задля спільної ідеї – допомоги тим, хто в надважких умовах, хто конче її потребує?
Світлана Возненко, мимоволі глянувши в робочий щоденник, в якому не вміщалося заплановане на день, тому були ще вклеєні листки і роздруковані листи подяки від військових, від волонтерських організацій, насолодилась ароматом запашної кави, якою й мене пригостила, захоплено розповідала про волонтерську діяльність як відносно нове явище у діяльності закладів загальної середньої освіти.
- Благодійність, – вела мову пані Світлана, – це хороша можливість відчути свою приналежність до суспільства та творення змін у своєму оточенні, в закладі, де працюєш, районі, місті, країні, світі. Тим більше, що волонтерство — це унікальна можливість стати кращим, допомагаючи іншим. Це, врешті, можливість отримати унікальний досвід!
– Пані Світлано, а з чого все почалося, цікаво?
– Зараз, може, і не все пригадаю, але спробую, – усміхаючись, каже моя чарівна співрозмовниця (в неї очі світяться радістю від того, мабуть, що вже зроблено, а зроблено, повірте, – дуууууже багато).
Найперше, що я особисто зробила, – разом зі своїми рідними придбала бронежилет для сина моєї подруги, який з першого дня війни виконував свій обов’язок – захищав Київщину від рашистської орди. Пізніше ми з колегами, дітьми та їхніми батьками, об’єднані спільною метою допомагати іншим, придбали ще 7 бронежилетів для вертольотчиків (саме там служить син однієї з учителів гімназії), долучилися до збору коштів для придбання дрона для бійців 110-ї бригади імені Марка Безручка, які з перших днів війни знаходяться в одній із небезпечніших точок лінії фронту на сході України.
Нашою гімназійною родиною зібрано 36 тисяч гривень для мужніх бійців 72-ї бригади, придбано дрон (90 000 грн), куплено турнікети і відправлено бійцям бригади «Чорні Запорожці».
З 03.02.2023 до 10.02.2023 року учнівська рада оголосила лютневу акцію «Валентинка з сюрпризом для воїна» (від серця до серця). «Діти Києва – дітям деокупованих територій» (подарунки до Дня святого Миколая» (300 шт.).
Діти і дорослі взяли участь у трьох проєктах: «Осінні закрутки для наших захисників» (консервація), «Передаємо тепло дитячих сердець до гарячого окопного чаю» (чай, печиво, цукерки) та «Відкриваємо вітамінно-енергетичний фронт для воїнів ЗСУ».
Бачите, не потрібно говорити щось спеціально про патріотизм, доброчинність, підтримку у важкій ситуації, потрібно, вважаю, своїм прикладом це демонструвати, що є найкращим важелем у виховній справі.
Потім, у березні 2022 року, до нас звернулися знайомі знайомих із Маріуполя (чужої біди не буває) з проханням допомогти дитячими речами, одягом для дорослих, постільною білизною, дитячим харчуванням. Педагоги зверталися до волонтерських організацій, Червоного Хреста України, приносили свої речі, залучали батьківську громадськість. Ніхто не стояв осторонь: люди співчували чужому горю і допомагали чим могли. Пізніше був Лиман, Краматорськ, який отримував від нашої гімназії посилки з найнеобхіднішим, Херсон і Херсонщина, Суми і Харків, Ізюм, Маріуполь і Бахмут. Ось один із дописів на нашу адресу, яким, здається, все сказано. Які мотиви для виховання справжніх патріотів потрібно ще?! Приклад і вдячність людей – от і все!
«....Привіт, друзі. Спілка волонтерів щойно повернулася з довгої і виснажливої поїздки на Херсонщину. Нагадаю, ми всі разом зібрали на авто для 28-ї бригади, а також 2 буси гуманітарки. Там і їжа, і хімія, і корми для тварин UAnimals, і засоби гігієни для дітей, і купа овочів і закруток, купа одягу, шкарпеток і таке інше.
Всього дуже і дуже багато, зібрано по дещицях, дякуючи всім вам і нашим друзям (фондам) волонтерам. Ми дуже намагалися під час зборів відмітити всіх причетних. Особлива подяка Гімназія-інтернат №13 м. Києва. День волонтера ми зустріли, роздаючи населенню деокупованних сіл допомогу. Це кращий день волонтера. І встигли привезти до Дня Захисника України військовим багато приємних штук від діток (малюнки, листівки, обереги, книжки), які неймовірно цінують, що мають змогу жити в нашій прекрасній країні».
Пані Світлана далі вела мову про сім’ї з дітьми, евакуйовані зі східної частини України, про дитячий будинок сімейного типу, до речі, найменшому з дітей було всього лише 2 тижні (!)
- Я пишаюся педагогічними працівниками гімназії-інтернату №13 м. Києва, які, почувши про людську біду, приносили дитячі ліжечка, візочки, ролики, стільчики для годування немовлят, іграшки, памперси, одяг, дитяче харчування – все це ми спакували у 130 посилок і відправили постраждалим.
Особливо пишаюся нашими випускниками, – сяє усмішкою директорка, – вони замість відзначення випускного вечора придбали потрібну річ – бінокль для військового.
До нашої бесіди долучається голова Ради гімназії Дарина, учениця 11-го класу, що заглянула в кабінет директорки для повідомлення нової ідеї.
«Від початку війни, – каже впевнено дівчина, – гімназія №13 міста Києва є волонтерським хабом, де діти разом з учителями та батьками проводять благодійні ярмарки, роблять окопні свічки, збирають речі для переселенців, виготовляють патріотичні сувеніри, передають важливі речі для воїнів через волонтерські конвої – лише аби всі захисники якнайшвидше повернулися додому з Перемогою». Вона повідомила, що в гімназії проходили патріотичні майстер-класи
«Подаруй воїну тепло» (пошиття балаклав, в'язання шкарпеток, шапок, виготовлення теплих устілок).
А відгук від захисників про ляльку-мотанку без хвилювання читати не можна: «Хочу подякувати Вам, пані Світлано» та вашим учням за допомогу, яка дійсно рятує життя. Серед речей була лялька-мотанка — янгол з блакитними крилами — я її подарував нашому так.мед., дівчині 1,5 м росту. На початку грудня в 30 м від її авто вибухнула С-300 — на нашій сестрі не було навіть подряпини: інакше як чудом пояснити це неможливо. Її біла автівка єдина, що залишилася на місці, інші розкидало, як коробки від сірників»…
Читаємо ще подячний допис: «.....Сьогодні волонтери займалися пакуванням і фасуванням продуктових наборів. А також наборів із засобами індивідуальної гігієни. Окрема подяка нашим постійним благодійникам з Гімназії-інтернату №13 м. Києва (Світлана Возненко), які привезли нам провізію та передачки від дітей для вояк (смаколики, балаклави, утеплення для взуття, речі гігієни, патріотичні малюнки, обереги, сувеніри)».
О! Бачу ще листа у Вашому записнику! Так, відповідає пані Світлана, їх у нас дуже багато. Ми раді, що можемо допомагати захисникам і таким чином наближати перемогу!
«Дорогі друзі, колеги, діти, батьки гімназії №13! Шановна Світлано Євгенівно! Доземний уклін і щира вдячність всім і кожному! Дякую, що долучилися до збору коштів на автомобіль для підрозділу ЗСУ, який з 24 лютого 2022 р. боронив Київ, звільняв Київщину, 6 місяців на сході України в найгарячіших точках – 23-й ОСБ ЗСУ». Це слова подяки від мами захисника, педагогині, її син – теж учитель предмету «Захист України» однієї зі шкіл Солом’янського району.
Так, мої колеги відмовилися від відзначення Нового року і долучилися до адресного збору коштів і це, вважаю, правильне рішення на сьогодні. Чи не так?
- Цілком підтримую. А ось ще лист вдячності!
«Ми безмежно радіємо, нашу провізію доставили до адресатів
– Пані Світлано, це неймовірна робота! Я приємно вражена! Стільки зроблено для підтримки постраждалих і захисників!
– Це дещо з того, що ще можна зробити, – скромно погоджується директорка. – У нас були організовані благодійні концерти «Обіймаю тебе, Україно» (10000 гривень), акції, майстер-класи за участю учнів, батьків, громадськості. А окремі і цільові донати вчителів! Їм же ціни немає! Я дуже вдячна моїм колегам.
Особливо хочу відзначити посилки з Мальти з термобілизною для захисників від дочки однієї з наших учителів. Хіба це не приклад для виховання патріотів?!
А три ящики з пакетами насіння для жителів Херсонської області! Це ж яка знахідка для них: виросте – буде що їсти, а головне – вони відчують турботу і людяність, нашу підтримку і душевне тепло! Це так важливо усвідомлювати, що ти не сам-на-сам зі своєю бідою!..
- Бачу, прапор красується тут, на Prezent-подіумі.
– Це наша найцінніша реліквія – державний прапор із передової. На ньому підписи бійців і побажання найскорішої Перемоги над безжальним та жорстоким ворогом.
А ще був Київський військовий шпиталь, в якому ми облаштували кімнату для релаксації. Я з дому вивезла усі книги українських і зарубіжних авторів, що купувала і прочитала, вчителі приносили, батьки. А ще ми туди завезли настільні ігри та смаколики для хлопців, які одужують після поранень.
Розмову ще можна було продовжувати і продовжувати, бо гімназія-інтернат №13 м. Києва – це унікальний заклад освіти з унікальною директоркою-волонтеркою і унікальними дітьми і педагогами, що сіють в дитячі душі розумне, добре, вічне і власним прикладом виховують патріотів України.
Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, підтримати у тяжку хвилину, розрадити в горі та біді – це крила, на яких тримається людство.
– Щиро дякую за розмову, шановна Світлано Євгенівно!
Велику справу робите для України в такий нелегкий для неї час! Бажаю Вам і педагогічному колективу гімназії-інтернату №13 м. Києва нових творчих досягнень! Тримаймо освітній фронт! Виховуймо патріотів України!
– Дякую. Взаємно! Тільки так! Наближаймо Перемогу!
Ольга ХОДАЦЬКА,
членкиня Національної спілки журналістів України
