Мистецтво без кордонів, або Невигадані історії мирних героїв воєнного часу…

Справді, нашого цвіту по всьому світу. Про це говорю із радістю, гордістю та деяким сумом в очах. Йдеться про мирних героїв воєнного часу. Подумки пригадую розповіді родини Тетяни та Ірини Количевих з міста-героя Харкова. Скільки нашим українцям, поважним харків’янам довелося усього пережити! Вони ще в ті холодні дні створили фоторепортаж і проблемну статтю із конкретними порадами психолога, людини і громадянина безпосередньо у підвалі, що використовували в якості бомбосховища у перші дні війни. Уявіть собі життя людей у підвалі харківської багатоповерхівки, які вимушені були там днювати й ночувати. Але при цьому показали справжню громадянську мужність, морально підтримуючи інших наших читачів.

Після нескінченних обстрілів наші земляки зважилися на рішучий крок. Тимчасово переїхали до Польщі. Зрозуміло, що на новому місці кожна людина, яка змушено покинула рідну домівку, переживає стрес та інші подібні психологічні стани. Але той, хто шукає, той неодмінно знаходить своє. Долаючи життєві труднощі, варто знайти те, заради чого ми не просто існуємо. А ще й виживаємо і розвиваємося. І саме таку історію власного творчого пошуку і вдалого розвитку читайте у проблемній статті молодої художниці та громадської кореспондентки з України Ірини Количевої. І нехай кожен з нас, незалежно від свого нинішнього місця перебування, поміркує про те, що серед сучасних загальнолюдських цінностей мистецтво створює неперевершений «вічний рух» життя, заради чого варто вірити, жити й поступово рухатися далі до своєї мети…

Леонід ГАПЄЄВ

м. Харків

ЦІЛЮЩА СИЛА ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Зараз, у наші тяжкі часи війни, у всіх по-різному складаються долі та обставини життя. Моє життя також змінилося зовсім неочікувано. Ми з мамою опинилися у Польщі як евакуйовані особи. Тепер нам доводиться пристосовуватися жити у зовсім нових умовах. Після тривалих переїздів ми зупинилися у одному невеличкому місті у Польщі, де живемо з мамою і з нашими друзями. Тут є безпека, є хороші умови проживання, але мій звичний життєвий простір майже рухнув.

Кожна людина має свій унікальний, неповторний життєвий простір, який надає сил, натхнення та просто спокою. Це і звична атмосфера вдома, і власні речі, і ті захоплення, які роблять людину щасливою та впевненою у собі, в своїх можливостях та майбутньому. Моє захоплення і водночас навчання – це образотворче мистецтво. Я закінчила школу мистецтв, і малювання та творчість є тим заняттям, з яким хочеться певним чином пов’язати подальше життя. Раніше, в своєму рідному Харкові, я брала участь у різних виставках, заходах, які залучали мене до іншого світу – світу прекрасного. Вдома я також часто займалася малюванням та виготовленням іграшок із вовни. У цих заняттях я занурююсь у свій внутрішній світ і намагаюсь доповнити свій життєвий простір тим, що є більш важливим, ніж просто речі – тим, що створено мною особисто, і тим, що втілює у собі різні рухи душі. Але все це я була вимушена залишити у Харкові.

У Польщі ми живемо у хороших людей, які вирішили подарувати мені багато речей для малювання – різні фарби, акварельні олівці, альбоми, рамки, а також приладдя для сухого валяння. Не відразу я змогла зібрати свої думки та почуття для того, щоб розпочати творчий процес – вони плутались, робити нічого не хотілося. Але наближалося свято – католицький Великдень, і мені захотілося зробити приємне нашим хазяєвам. Я зробила портрет їхньої домашньої кішки, помістила його у спеціальну рамку і вручила цей подарунок. Вони дуже зраділи, і вперше за тривалий час я відчула, що мій життєвий простір відновлюється. Завдяки цілющій силі мистецтва та живим емоціям людей. 

Невідомо, скільки часу ми будемо тут, але я зрозуміла, що внутрішній світ існує поряд з людиною, де б вона не знаходилася. І тому кожному з нас слід шукати свої власні засоби для того, щоб якнайкраще втілити свої стани, свої настрої, думки та плани.

Ірина КОЛИЧЕВА,

учасниця гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості №5 Харківської міськради