День української мови на Сумщині

Цьогоріч, в складний воєнний час, Україна відзначає День української мови. Незважаючи на постійні обстріли, загрози ракетних ударів, звуки сирен український народ згуртувався для супротиву ворогу і як ніколи береже свою рідну мову.

 

 

Про значення української мови яскраво говорили у своїй творчості поети з Сумщини, славетного прикордонного краю України. Перше слово надаємо Олександру Олесю (1878–1944), якого більшість знає по романтичному вірші, який став популярною піснею «Цілуй її...». Бо саме Олександр Олесь (Кандиба, уродженець міста Білопілля) одним із перших привернув увагу людства до значення української мови. Згадаємо його вірш:

Яка краса; відродження країни!

Ще рік, це день назад тут чувся плач рабів,

Мовчали десь святі під попелом руїни,

І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Коли звідкільсь взялася міць шалена,

Як буря, все живе схопила, пройняла, –

І ось, –  дивись, в руках замаяли знамена,

І гімн побід співа невольна сторона. 

 

 

 

Дмитро Білоус (1928-2004) родом з с. Терни на Роменщині називав українську мову «дивом калиновим» і присвячував дітям, учнівській молоді чимало віршів про значення української мови. Він уболівав за виховання молодого покоління і формування в його свідомості найкращих чеснот людини, одним із яких була рідна мова. Недаремно збірка «Диво калинове» –  Magnum opus творчості письменника, була відзначена у 1990 році найвищою державною нагородою Національною премією ім. Тараса Шевченка.  Д. Білоус стверджував, що знати мову означає дорожити світом, рідною батьківщиною, бо вона «вічно жива» і «найдорожча» за всі цінності. Поет порівнює її з музикою, зодчеством, піснею, казкою… 

Як прислів’я чудове,
йде від роду до роду,
що народ – зодчий мови,
мова – зодчий народу.

 

ДИВО КАЛИНОВЕ
Солов’ї на калині,
на ялині зозуля.
Через гори й долини
лине пісня з Посулля.

Мова в ній калинова,
древа сонячна гілка,
серця тиха розмова,
калинова сопілка.

 

Поет порівнює українську мову з гронами калини, наповненими свіжістю, красою. Що рідна мова, мов музика, яка допомагає нам «нести душі народної красу». 

 

Славетну Роменщину, край мужнього останнього кошового отамана Запорозького козацтва І. Калнишевського, українського патріота, вченого всесвітнього рівня М. Макаренка, унікального скульптора, кінорежисера, драматурга І. Кавалерідзе представляє Тетяна Лісненко. Поетеса, керівник літературного об’єднання «Дивослово» постійно публікує вірші, друкує поетичні збірки, влаштовує творчі вечори, в яких прославляється українська мова. В її поезії звучить любов до рідного Роменського краю, гордість за Україну, любов до матері, до життя. Т. Лісненко має численні нагороди, серед яких «Посол миру», визнана на всю Україну своїми патріотичними поглядами. Для неї за щастя оспівувати рідний край, радість материнства, відкривати красу мови та поетичного слова. Саме таким є її вірш «Я так люблю свій край несамовито»:

Я так люблю свій край несамовито,

Сади квітучі, вишиті луги.

Де кольорів весною, мов налите,

В цвіту свій край люблю несамовито – 

В саду черемхи сквери й береги. 

 

Зілляюсь з красою Божою медово

В єдине ціле зграйно молоде – 

Заграють скрипалі вгорі казково,

І щастя в душу квітом упаде.

 

Я буду пить красу травневопінну,

Вдихати повітря чисте й неземне.

Нехай любов, глибока й нетлінна,

До схрону літ не зраджує мене. 

 

Серце наповнюється радістю, бо на сторінках інтернету з’явилися численні дописи про значення рідної мови для українців. Єднаймося заради ствердження своєї мови, свого вільнолюбного народу, своєї могутньої держави, яка здібна й хліб виростити та інших нагодувати, пісню заспівати та вселити  міцність духу іншим, любити свої землі й дати опір загарбникам.

 

 

 

У далекому 1917 році Олександр Олесь напише вірш, який був покладений на пісню «Живи Україно, живи для краси…». Зміст вірша як ніколи актуальний і сьогодні. Єднаймося рідною мовою з вірою у перемогу:

Живи Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі.

До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі.

Стоять твої вірні сини навкруги,

З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

     І прапори рідні в кривавих боях

     Ніколи не вкрити ганьбою!

 

 

Валентина ЄФРЕМОВА, землячка, з любов’ю