Розвиваймо здібності наших дітей

Спеціалісти кажуть, що частенько   батьки розвивають дитину заради   того, щоб потішити власні амбіції чи   вирішити власні потреби. Але ж у нас   з вами це не так, чи не правда? Чи   потрібен дитині ранній розвиток?   Багато людей переконані, що ранній   розвиток — це важка праця, що   позбавляє малюка безтурботного дитинства. Інші — що ранній розвиток потрібен за всяку ціну як запорука успішності в дорослому житті. Не скажу, що істина посередині. Вона зовсім в іншому — в знанні закономірностей розвитку дитини.

Якщо ви уважно спостерігали за дітьми, то не могли не помітити, що усвідомлення власного розвитку дає дитині почуття невимовної радості. Навчившись чомусь новому, малюк повторює це безліч разів і захоплено демонструє дорослим нове вміння. Але це буває тоді, коли виконується принаймні дві умови.  По-перше, розвиток має здійснюватися в контексті провідної діяльності дитини. Для дошкільника — це сюжетно-рольова гра. Тільки не подумайте, що це надто просто. Коли геніальний психолог Жан Піаже під час тривалих прогулянок розповідав Альберту Ейнштейну про психологію дитячої гри, останній був у захваті і скаламбурив: «Та фізика — це дитяча гра у порівнянні з дитячою грою!» 

По-друге, мають враховуватися закономірності психічного розвитку дитини. Передусім це стосується нерівномірності, неодночасності розвитку психічних функцій. Часто буває так, що на розвиток якоїсь одної психічної функції, наприклад, мовлення, йде забагато ресурсів дитини, відтак гальмується розвиток інших функцій, наприклад, моторики (рухової активності організму або окремих органів). А коли мовлення освоюється, моторика починає розвиватися прискорено.  Найпоширеніша помилка і батьків, і навіть педагогів, які займаються раннім розвитком дітей, — це намагання одночасно і рівномірно розвивати дитину за всіма параметрами. Нелінійність у розвитку психічних функцій дитини вимагає від дорослих надзвичайної уважності й спостережливості.

Найважче дорослим змиритися з думкою про те, що стрімкий розвиток у певному напрямі майже зупиняється. Наприклад, у чотири роки дитина чудово запам’ятовує віршики, а вже у п’ять це вміння може зійти нанівець. І це цілком нормально, якщо таке погіршення механічної пам’яті збігається в часі з оволодінням читання і розвитком уміння переказувати прочитані тексти. Потрібно помічати, що саме, які властивості дитини розвиваються у той чи інший період, і спрямовувати вплив саме на ці новоутворення. Важливо, щоб розвивальні впливи були випереджальними, але при цьому відповідними актуальному розвитку дитини і такими, що приносять їй радість. 

Чи можна спрямувати розвиток дитини у бажаному напрямі? Якщо є така можливість, то як це зробити?  Потенційна обдарованість — це лише підстава для педагогічного оптимізму, а не реальність. Розвиток дитини — це, за словами відомого психолога Сергія Рубінштейна, насамперед розвиток її здібностей. Як же розвивати здібності дитини у бажаному нам напрямі? Одного рецепту, зрозуміло, тут бути не може.  Десять років тому нами було розроблено програму ціннісної підтримки розвитку здібностей та обдарованості «Три кроки».

Вона виявилася доволі ефективною, і я вважаю, що дає відповідь на це запитання. Крок перший. Необхідно зробити так, щоб ваша дитина відчувала себе компетентною і успішною в обраній діяльності. Здавалося б, усе просто. Віддати малюка до хорошого вчителя — і справу зроблено. Але на практиці не завжди так виходить. Справа у тому, що, крім оцінки вчителя і вашої, для дитини ще й важлива оцінка інших дітей, і її не варто ігнорувати. Тому не завадить докладати спеціальних зусиль для того, щоб дитяче оточення вашого малюка складалося з дітей, які теж розвивають свої здібності. Необов’язково, щоб це були здібності до тієї ж діяльності, в якій розвивається ваш малюк.

Навпаки, краще, коли діти розвивають свої здібності в різних напрямах. Важливо, щоб панував культ розвитку. Чому це так? Давайте уявимо, що ваша дитина стикнулася з тим, що її друзі постійно демонструють вищі, ніж вона, досягнення. Ваші пояснення, що це, мовляв, тимчасово, що треба працювати, і тоді ситуація зміниться, далеко не завжди досягають цілі. У дитини наступає розчарування. І краще, коли в цьому випадку вона переключиться на іншу, теж досить престижну діяльність, наприклад, з музики — на спорт.

Таким чином вона не перестане розвиватися, а мотивація на досягнення, збережена й розвинена у спорті, дозволить знову повернутися до музики, але вже з новими уявленнями і домаганнями. Важливо, щоб дитина відчувала, що вибір вона робить сама, а відтак нестиме відповідальність за нього. Якщо ж ми обмежуємося винятково однією діяльністю, то часто це прямий шлях до тиску на дитину — не завжди успішних спроб займатися тим, чим вона не хоче. Основа батьківської стратегії, спрямованої на розвиток здібностей дитини, у тому, щоб так підвести дитину до певної діяльності, аби вона сама її вибрала і досягла у ній успіху.

Тактики ж можуть бути різноманітними. Другий крок полягає у тому, щоб навчитися правильно оцінювати розвиток дитини. Потреба у визнанні — провідна потреба людини. З двох-трьохрічного віку, як тільки в лексиці дитини з’являється слово «Я», вона хоче, щоб до неї дослухалися, з її бажаннями рахувалися, вона прагне, щоб її не тільки оцінювали, а й шанували. Шанування не зводиться лише до похвали — його діапазон значно ширший: воно стосується особистості взагалі. Хвалити дитину краще за окремі досягнення, при цьому варто говорити їй, за що конкретно. Шанування ж особистісного розвитку — це визнання того, що дитина стабільно демонструє досягнення у певній галузі.

Про те й до демонстративного, зайвого шанування треба ставитися з обережністю. Нерідко трапляється, що авансована похвала дитини не підкріплюється розвитком її умінь і особистісних властивостей. А це може зашкодити її самооцінці й особистісному розвитку.

Третій крок. Батьки свідомо мають прагнути того, щоб дитина досягнула успіху в кількох напрямах діяльності. Звісно, не обов’язково одночасно. Для чого це потрібно? Аргументів тут кілька. По-перше, якщо ми готуємо дитину до життя, то усвідомлюємо, що їй жити в дуже динамічному й мінливому світі, тому потрібна неперервна освіта впродовж життя. Адже можлива непередбачувана зміна професії чи місця проживання, а можливо, і того, й іншого. По-друге, випробовувати себе в різних діяльностях — це природне прагнення дитини, з яким не можливо і не потрібно боротися.

Варто підтримувати дитину в цих спробах, намагатися, щоб у кожній з них вона чогось навчилася і здобула позитивний досвід. Тоді, як це не парадоксально, вам буде легше повернути дитину до тієї діяльності, в якій ви хочете, щоб вона розвивалася. По-третє, коли дитина усвідомлює, що вона кілька разів пройшла шлях від невміння до вміння, від невдач до успіху, вона сама усвідомлює, що будь-які здібності розвиваються. Це усвідомлення стає її особистісною цінністю, що допомагатиме в майбутньому справлятися з будь-якими викликами дорослого життя.

Олександр Музика, завідувач лабораторії психології обдарованості Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, кандидат психологічних наук, професор.