Рослина, мов дитина — без любові не росте
Всього лише якихось 25 кілометрів відділяють столичних жителів від справжнього дива. У селі Рожни, що в Броварському районі, живе неймовірно цікава родина: Анатолій Патій та Тетяна Бердник. У зимову пору, коли за вікном мінус, переступаємо поріг цього неймовірно красивого гостинного дому.
Українські «тропіки» під Києвом
Уявіть собі: захотілося вам банана — пішли у сад, зірвали, з’їли, захотілося апельсина чи лимона — знову до саду. І так цілий рік. Фантастика? Ні. Саме таку оазу створив біля своєї садиби агроном-селекціонер Анатолій Патій. Фруктова імперія, українські тропіки, бананова ферма — так називають його господарство односельці. Карликові банани, майже кілограмові лимони, пахучі мандарини, апельсини, ананаси, ківі, інжир та багато інших тропічних і субтропічних фруктів аграрій вирощує під дахом однієї теплиці.
— Як і коли, пане Анатолію, Ви вирішили зайнятися вирощуванням екзотичних рослин?
— Все це родом з дитинства. Коли ще був школярем, на Різдво до нас приїхав дядько і привіз гостинець — апельсин. На той час вони були у величезному дефіциті.
Тому вирішив посадити у вазон кісточку і виростити власне апельсинове дерево. Після закінчення школи пішов до армії, а коли повернувся, мій апельсин зустрів мене першими квітами. А річ у тім, що кісточкові цитрусові вступають у плодоношення дуже пізно — років через 20—30. Мене то все не влаштовувало, почав шукати відповідну літературу. У бібліотеці знайшов книжки, з яких довідався про 300-літній досвід вирощування лимонів, апельсинів, ананасів, інжиру в ґрунті закритих приміщень. Аби заробити грошей на власний бізнес, поїхав до Сибіру — будував будинки, склив тепличні комплекси. Вже тоді зрозумів, що звичайні скляні теплиці дуже енергомісткі. 70 відсотків тепла викидається у повітря. Передбачаючи проблеми з енергоносіями у майбутньому, як інженер, я замислився над створенням принципово нової конструкції теплиці. Так народилася енергозберігаюча теплиця-термос. Яка потребує теплової енергії у 15 разів менше, ніж існуючі.
Перевірив цю технологію на балконах у квартирі. Вирощував саджанці лимонів та продавав на ярмарках, виставках. Згодом побудував першу експериментальну теплицю. Конструкція теплиці-термоса себе виправдала. Вона була настільки унікальною, що у 1995 році в Німеччині я запатентував свій винахід. Сьогодні вже продано понад 600 проектів по Україні.
— Скільки видів рослин росте у вашій теплиці?
— Десь близько 30 видів, і постійно щось з`являється нове, адже не припиняю займатися селекцією. Самих лише цитрусових культур у світі нараховується понад 300 видів, і всіх їх гіпотетично можна перещепити на одну рослину будь-якого цитруса. Знаючи про це, вирішив створювати дерева-сади, де на одній гілці ростуть апельсини, на іншій — лимони, на третій — мандарини. Також є миртове дерево, яке очищує повітря, карісса — австралійська слива, мурайя, плоди якої омолоджують організм людини, лімонелла, кінкан, авокадо, мушмула, маракуйя, папайя — «динне» дерево, полуничне, оливкове, кавове дерева та багато інших.
Плодоношення цих рослин триває цілорічно, наприклад, в кімнатних умовах лимонне деревце здатне давати до 50 лимонів на рік, банан — до 20 кг смачних плодів, а ще виростають ананаси вагою до 15 кг. Ми не реалізуємо плоди (лише вживаємо їх самі та даруємо друзям), наша мета — виростити здоровий якісний саджанець, який дасть можливість кожному спробувати себе у справі кімнатного садівництва.
— Якщо хтось захоче зайнятися подібним, то з чого порадите розпочати?
— Розпочинати треба із будівництва теплиці-термоса. І не скажу, що я цілі дні і ночі працюю в теплиці. Роботи не так багато, як у полі: полив, підживив, обрізав, зачеренкував, прищепив — і все в задоволення! В цілому виходить так, що 3 місяці на рік я працюю, а 9 — відпочиваю.
Рослина, як дитина — без любові не росте, не цвіте і не родить. А ще потрібні знання, якими я щиро ділюся зі всіма бажаючими. Отож ласкаво просимо до нас — в українські «тропіки»!
І оживає літо на стіні
Дружина пана Анатолія Тетяна Бердник має своє захоплення, яке переросло в улюблену справу. Її мистецтво межує з чаклунством.
З тоненьких травинок, тополиного пуху, різнокольорових листочків, пелюсток квітів, без будь-яких фарб і пензля на папері оживають чудові пейзажі, композиції, натюрморти, портрети… Ошибана — саме так називається мистецтво створення картин із природних матеріалів, народилася у далекій Японії, але особливого та самобутнього стилю з відтінком ностальгії та національного колориту надбала саме в Україні — завдяки нашій неповторній природі, різнобарвній флорі.
— Пані Тетяно, Вас частенько називають «квіткова душа»…
— У моїй колекції більше тисячі висушених під пресом рослин української та світової флори — листя, стебла, квіти... Не всі їх ботанічні назви часом відомі мені, але я знаю, на що здатне кожне з них, який образ захований ось у цій пелюстці, вигині стебла, формі листа. І це головне в складанні картин із засушених під пресом рослин. Головне — чути і розуміти мову квітів. Я вже ось 20 років займаюся цим дивовижним мистецтвом.
— Ваше ім’я художника-флориста вже відоме не лише в Україні, а й за її межами. З чого починали?
— А починалося все з бажання здивувати друзів. Почала робити з сухих пелюсток квітів листівки, невеликі картинки. Приходила через рік в гості і раділа — висить подарунок, значить, сподобалося. Потім була доленосна зустріч з майстром народної творчості Ніною Федорівною Мінченко. Вона відкрила мені дивовижний світ пресованої флористики, навчила «мови» кольорів.
— Флористичний живопис — це щось більше, ніж майстерно викладений гербарій?
— Так. Недарма Міжнародне товариство майстрів пресованої флористики домагається, щоб ця діяльність розглядалася саме як різновид живопису. Найчастіше художники відносяться до флористів скептично: в ціні олія, акварель, пастель, батик... А ось іноземці приходять в невимовний захват від handmade — все, що народжується в результаті кропіткої, вдумливої і натхненної ручної роботи.
— Тобто, на Вашу думку, флористика сьогодні має пік актуальності?
— Як ніколи. Адже саме це мистецтво допомагає нам, урбанізованим, хоч трішки відійти від метушні, стресів, цейтнотів. Це свого роду медитація. Працювати з рослинами — велике задоволення. Пригадуються всі почуття, які переповнювали вас під час збору «живих фарб». Ви дістаєте не просто пелюстки з книжки, а пам'ять про те місце, де їх знайшли. Крім усього іншого, розвивається так зване «вміння бачити третім оком». Ось кущик, листя якого виїв якийсь жучок. Це саме те, що потрібно для чергового пейзажу — яка чудова крона дерева вийде! А ось з пелюстки гібіскуса вийде розкішна спідниця романтичної дами.
— Кажуть, флористика заспокоює, лікує…
— Ручна робота з природним матеріалом психологічно заспокоює — це доведено психологами. Стимуляція нервових закінчень на подушечках пальців відгукується позитивними емоціями в мозку. Воістину, флористика здатна лікувати! Уже через 15—20 хвилин такої роботи нормалізується кров'яний тиск, проходить втома, нервозність, голова звільняється від гнітючих думок, все непотрібне відходить на другий план. Повісьте готову картину біля робочого столу, в спальні, в дитячій.
На ній відпочивають очі, особливо взимку, коли за вікном чорно-біле полотно вулиць, а у вас на стіні — шматочок літа.
— З чого пропонуєте розпочати?
— Половина успіху в цій справі залежить від якісно засушеного матеріалу: потрібно зберегти не тільки форму, але і колір, фактуру рослини. Адже майстри-флористи не використовують тут ні фарби, ні пензля. Виграє тільки природність й унікальність рослини. Обов'язкова вимога — зібрав і відразу під прес.
Переглянете власну бібліотеку, напевно там знайдеться стара книга з майже газетним папером. Саме така (а не глянцева) — папір найкращим чином вбере в себе вологу з живої квітки. Сушити можна все — навіть шкірку банана. Додаєте трохи фантазії, і вона перетвориться у човен, місток через річку, тополиний пух стане хмарами, а лушпиння кримської червоної цибулі враз оживе гілкою бузку! Куди б не їхала, в дорогу беру пару старих книжок. Аби було в чому засушувати рослини.
Збирайте рослини в суху погоду під час активного цвітіння, не чекайте, поки зів’януть. До речі, Україна — найблагодатніший край з різновидів флори.
Стіна поцілунків…
Хтозна, що зводить людей подібних? Тетяна переконана, що причиною їхнього кохання став той випадок, коли вона, працюючи на телебаченні, поїхала знімати сюжет про дивного чоловіка, який серед зими виростив найважчого лимона — 1300 грамів! Саме тоді вона вирішила, що бути їм разом. Анатолій стверджує той факт, що, коли побував на її виставці, побачив картини із засушених квітів, довго не міг повірити, що вони написані не пензлем, а виконані у техніці ошибана саме цією тендітною жінкою. Він закохався у її квіткову душу. Яскраву, ніжну й неповторну. Трохи пізніше він розгорне свій альбом і дістане звідти малюнок. Йому весь час хотілося зустріти красиву жінку. Отож попросив друга, який гарно малював, намалювати образ коханої. І ось через роки він її зустрів — копія Тетянин портрет.
Дива бувають, коли є любов. Уже через кілька днів знайомства вони почали будувати будинок. Одним із перших подарунків була копія картини «Поцілунок» австрійського художника Густава Клімта. Намалювала її Тетянина подружка. Пізніше Тетянина учениця подарувала роботу «Поцілунок» із засушених квітів. А то якось були вони в Умані — поцілувалися в парку, а спритний фотограф зафіксував ту мить... Після того Тетяна й Анатолій прийшли до думки: якщо, наприклад, є стіна плачу, то ж бути і стіні поцілунків! Сьогодні на їхній стіні поцілунків десятків зо два картин, фотографій…
У їхньому домі немає дрібниць, як і в житті.
