Голодний вовк на болоті піймав гуску і почав її трощикувать прямо з пір’ям і кістками.
Одну кістку не перетер на зубах, застряла в горлі, стояла впоперек горла. Вовк вертівсь, вертівсь, нічого не міг поробить.
Уже він надувавсь проковтнуть і силкувавсь вихаркнуть, кістка не подавалась ні назад, ні наперед.
Вовк побачив журавля, побіг до його і почав прохать:
«Будь ласкавий, рятуй мене, а то я загину ні за понюх табаку».
«А що тобі, вовче, треба?»
«Витягни мені з глотки кістку, я тобі чим-небудь оддячу».
Вовк роззявив свою пельку. Журавель підійшов, застромив свою голову в рот вовкові, нащупав носом в глотці кістку і витяг звідтіль.
А далі журавель каже:
«Ну, давай же мені, вовче, що-небудь за роботу».
«Що ти, довгов’язий, очманів, чи що? Ти моли Бога, що твоя голова осталась ціла».
«Так ти ж сам поступивсь оддячить за роботу, я ж тебе од смерті заборонив».
«Оце тобі, журавель, і оддяка, що пустив тебе живим; а будеш домагаться, так буде й тобі те, що гусакові».
Журавель дай Бог ноги од вовка і з того часу боїться до його підближаться.
Через тиждень, а може, й через два дикий кабан натрапив на дохлого зайця і почав його глитать. Кабан дуже проголодався, гаразд не пережовував, ковтав цілком.
Одна дебела кістка з заячого плічка, не пережерта зубами, попала в глотку і стала впоперек.
Кабан прибіг до журавля і каже:
«Будь ласкавий, рятуй мене, а то я подавився і ніяк не ослобонюсь од кістки».
А журавель каже:
«Ні, брате, я за це діло не берусь, я вам не лікар. Я одному поміг і навіки закаявся».
«Ради Бога, одрятуй, я тобі оддячу».
«Знаю я вашу оддяку, один научив, тепер годі».
«Та що ти, Бог з тобою, я ж тобі ніякого зла не чинив. Заборони мене од смерті, вік буду за тебе Бога молить».
«Ні, боюсь; може, ти й порядошна звірина, тіко тепер я через поганих і хорошим не вірю. Своя шкура дорожча твоєї».
Журавель піднявсь і полетів од кабана. А кабан так і загинув од кістки.
