Жив дід та баба. Баба й каже:
«Як нам забагатіть?»
Дід і каже:
«Давай викопаєм здорову яму — вовковню; туди будуть всякі звірі плигать».
Дід викопав, купив ружо, щоб бить звірів та продавать їх. От дід прийшов уранці, аж вовк у ямі. Вовк і каже:
«Не бий мене, дідусю, я тобі приведу сто коней».
Дід пустив. На другий день — аж ведмідь. Дід хотів із ружа бить. Ведмідь і каже:
«Не бий мене, дідусю, я тобі принесу лубку меду».
На третій день дід прийшов — коли ж лисиця. Дід хотів убить лисицю. Лисиця каже:
«Не бий мене, дідусю, я тобі в’язку курей принесу».
Пустив дід. На четвертий день прийшов дід — коли ж заєць. Дід хотів із ружа бити. Заєць і каже:
«Я тобі мішок грошей принесу».
Дід пустив. Коли ж вийшов дід — коли ж по самому переду вовк сто коней жене:
«Одчиняй, діду, ворота!»
Дід одчинив. А за вовком ведмідь несе лубку меду, а за ведмедем заєць несе мішок грошей; за зайцем лисиця несе в’язку курей. Лисичка-сестричка каже:
«Діду, ми будем у тебе жить».
А мед поставили у хижі.
Лисичка-сестричка узнала, де мед стоїть. Ті всі поснули, а лисичка до меду потихеньку стала, дверима рип-рип… Із’їла вершок, потихеньку прийшла і лягла спать. То вовк, ведмідь і заєць питають:
«Де се ти була?»
Вона їм одказує:
«Де була? На родинах».
«Дак як зовуть?»
«Вершок», — каже.
Потом ізнов надумалась до меду. Ізнов под’їла меду, тоді потихеньку рип-рип… Вовк, ведмідь, зайчик і питають:
«Де се ти була?»
«На похрезбинах».
«Дак як зовуть?»
«Серединка».
Вона ізнов потихеньку до меду. Мед виїла і лубку вилизала, перевернула лубку. Вовк, ведмідь, зайчик і питають:
«Де се була?»
Вона їм одказує:
«Еге, де була… На похрезбинках!..»
«Дак як же звать?»
«Поскрибочок».
Дід устав, пішов у хижу — мед вилизаний. Дід їх питає:
«Хто виїв мед? Ти виїв мед?»
Вовк і каже: «Сукин я син, не їв!»
«Ти, ведмідь?»
«Ні, не їв, подлець я — не їв!»
І заєць каже:
«Бог мені не поможе».
І лисичка каже:
«Проклята я, не їла!».
Дід на їх розсердився, повиганяв із хати. Вовк за коні, заєць за гроші, лисиця за кури, ведмідь за порожню лубку — і пішли.
