Подарунок для Хрещеної
Оксана прийшла до школи якраз під час уроків і попросила вчительку відпустити на одну хвилину свою похресницю. Поки дівчинка виходила з класу, перед її очима змінилося кільканадцять картинок з минулого.
…Оксана вийшла заміж за коханого. Разом з Олексієм вони будували плани на майбутнє: у них обов’язково буде велика щаслива сім’я, в якій вистачить місця аж трьом дітям, бо саме стільки було в Оксаниній сім’ї.
Не довелося жінці натішитись материнством, її дитинка померла при народженні. Лікарі винесли страшний вирок: «На жаль, Ви не зможете більше мати дітей». Для Оксани це було, як обухом по голові. Вона вже й не пам’ятає, як виходила з тієї важкої депресії.
…Тим часом одружився брат. Вона дуже поріднилась із його дружиною Юлею — красивою жінкою, з витонченою фігурою, бо була вона акробаткою в цирку. Здавалося, немає такої теми, щоб не обговорювали дівчата: і прочитані книги, і моду, і життя… Але одна таки була — Юля чекала дитину і боялася розповісти цю новину Оксані, щоб не зробити їй боляче.
Як кажуть в народі, час — найкращий лікар. Так і сталося, що Оксана про все здогадалася сама і тихенько й щиро раділа за своїх рідних.
Коли народилася Софійка, Оксана, безперечно, переживала свою моральну травму по-новому, але зібрала всі нерви в кулачок і вирішила свою любов віддати племінниці, бо їй запропонували стати хрещеною мамою Соні.
…Йшов час. Коли Соні виповнилося чотири місяці, Юлія вирішила повернутись на роботу, вона все ж таки артистка цирку, не гоже їй сидіти вдома та прати пелюшки. Оксана, не роздумуючи, погодилася доглядати дівчинку, яку любила так, що очей з неї не зводила: пестила, цілувала, чепурила її, заквітчувала маками Сонине кучеряве волосся, купувала ляльки й дорогі подарунки, возила на прогулянки, словом, була їй другою мамою.
Одного разу прийшла Юля з роботи і сказала, що їде на три місяці на гастролі в Іспанію. Хоча на сімейній раді всі висловились проти, Юля заперечень й аргументів ніяких не приймала, навіть тих, що чоловік їй сказав: «Або гастролі, або сім’я»…
…Минуло сім років з того часу, як Юлія в Іспанії. В неї там інша сім’я. Про свого колишнього чоловіка та донечку Соню горе-жінка й не згадує.
…Перед Софійчиним днем народження Оксана пішла з нею в магазин купити їй плаття до свята. Коли вибирали, продавець сказала, що воно дівчинці дуже личить, але запропонувала:
— Поміряй, будь ласка, оце рожеве, ти в ньому ще більше будеш схожою на свою маму.
— Це не мама, це моя хрещена, — гордо й зніяковіло відповіло дівча, почервонівши чомусь.
Доки малеча приміряла плаття і любувалась перед дзеркалом, Оксана не стримувала сліз. Вона думала, що її рана вже зарубцювалась, аж ні, вона жива і кровоточить. Це ж її дівчинка була б старшою за Софійку…
— Хрещена, чому ти плачеш?
— Що сталося? — питала дівчинка, не зводячи очей з Оксани.
— Все добре, Соню. Це так. Нахлинули спогади.
Оксана по-дорослому поговорила із хрещеницею, вперше розказала їй свою історію.
— Не плач, хрещена, ти обов’язково ще народиш собі дівчинку, от побачиш.
— Ні, Софійко, мені ніхто вже не зможе допомогти.
— Зможе! Я знаю! Святий Миколай! Я напишу йому листа. Він обов’язково тобі допоможе.
— Але ж, Соню, йому можна замовляти лише один подарунок, а як же ти? Ти не проситимеш собі подарунка? Адже я знаю, що ти хочеш попросити, щоб тобі хоча б зателефонувала мама. Не треба, доню, тим паче, що дорослим він не приносить подарунків.
— Я напишу листа Святому Миколаю, щоб подарував тобі дитинку, красиву, кучеряву, як ти.
— Добре, — зітхнула Оксана, взяла теплу Софійчину долоньку в свою і пішли з покупками додому.
…Пройшов час. Оксані й на гадку не спало, що з нею таке може трапитись. Мовчала. Навіть чоловікові нічого не говорила, все списувала на зіпсовану їжу, бо вона дев’ять років жила з думкою, що це нереально. Вранці Оксана пішла до аптеки, купила тест. Навіть не один. Потім на крилах полетіла до лікаря, а вже звідти — прямо в школу, до Соні.
— Привіт, хрещена, щось трапилось, — по-діловому запитала Софія, пильно вдивляючись своїми великими синіми очима прямо в очі Оксані, кажи швидше, бо в мене контрольна…
— Щось серйозне чи так собі?
— Щось серйозне! — по-змовницьки усміхнулася Соні Оксана і щиро сказала: Святий Миколай виконав твою обіцянку.
