Пан і мудрий хлопець

Їде пан до міста і доїхав до роздоріжжя, а ніде не написано, котра дорога куди веде. Дивиться – недалеко пастухи корів пасуть. Одні собі в карти грають, а малий хлопчина стоїть збоку.
Кличе пан хлопчика до себе і питає:
– Котра дорога до міста?
– Обидві, пане, – відповідає пастух. – Лише одна коротша, а дальша, а друга довша, а ближча.
Пан подумав над його словами, але нічого не зрозумів.
– Як так може бути, – питає, – що одна коротша, а дальша, друга довша, а ближча?
– На ближчій болото і ями, – відповідає хлопець. – Будете нею їхати поволі, й буде вона вам дальшою. А друга рівна, гладка, і хоч довша – приїдете до міста швидше.
«Не дурний хлопчина», – подумав пан і далі питає:
– Синку, а ти батька маєш?
– Маю, – каже хлопчик.
– А що він робить?
– Сам собі шкоду робить.
– А маму маєш?
– Маю.
– А що вона робить?
– З'їдений хліб пече.
– А ще хто в тебе є?
– Сестра.
– А що сестра робить?
– За торішнім сміхом плаче.
Пан знову нічого не зрозумів.
– Розв'яжи мені гудз тому всьому, – говорить.
– Та дуже все просто, пане. Тато має поле коло дороги, і люди ходять та їздять по ньому. Він на одному загоні викопав рів, а люди їздять по другому. Він тепер копає там рів, а люди їздитимуть по третьому. Так на всіх загонах йому нашкодять. А як би не копав тих ровів, то люди їздили б по одному, а на тих двох щось росло би.
– А мати?
– Мати раніше позичала у сусідів хліба. Ми той хліб з'їли, а тепер щодня пече свій, але сусідам віддає.
– А сестра?
– Сестра торік гуляла з хлопцями, нагуляла дитину, а цього року колише її і плаче.
Пан тоді каже:
– Я тобі дам грошей, а ти комусь заплати, аби за тебе пас корову, і поїдеш зі мною до міста.
– Е, пане, боюсь я з вами їхати, бо мене за правду можуть убити, – відповідає хлопчина.
– Не бійся нічого. Говори, що думаєш. А я за тебе ручуся.
Посідали вони в бричку і їдуть у гості до другого пана. А то був такий пан, що любив із кожного кожухи шити, і ніхто не годен був його завстидати.
Коло великого будинку коні зупинилися. Пан зліз із брички і пішов до дверей, а хлопчину з фірманом залишив на вулиці.
Пани наїлися, напилися і зайшли в бесіду. Що не скаже гість – господар його переговорить. Так точили вони баляндраси, аж гість не втерпів і каже:
– Ти мене переговорюєш, але в мене є такий слуга, що ти його не переговориш.
А той пан вважався дуже вченим і каже зі сміхом:
– Клич свого слугу, най хоч подивлюся на нього.
Лиш став малий хлопчина на порозі, а пан устав, високий, як драбина, і каже:
– Коли ти такий мудрий, то поцілуй мене в губи так, аби ти ані на що не ставав, ані підстрибував.
Хлопчина на те відповідає:
– Я би вам, пане, щось сказав, лише боюсь, аби ви мене не били.
Той пан, що гостем приїхав, говорить:
– Не бійся, я за тебе заступлюся.
Повертається хлопчина до господаря спиною і каже:
– Я виконаю ваше бажання, але спочатку виконайте моє. Поцілуйте мої п'яти, але так, аби ви ні вклякали, ні сідали, ні згиналися.
Як почув таке пан, більше нічого не хотів загадувати хлопчині. А цей, що пастуха привіз, каже:
– Говорив я, що слугу не переговориш. То бувай здоров і більше не май мене на кпи.
Повертається пан із міста додому, довіз хлопчину на пасовище, заплатив йому за перемогу.
– Якщо ти мені потрібний будеш, то я приїду по тебе, – сказав.
А потрібний панові став той пастушок дуже швидко. Десь на третій день цар оголосив по всій державі, що шукає такого чоловіка, який би з нього дурня зробив. Кому це вдасться, той дістане добру нагороду.
Приїжджає пан за хлопчаком і розказує, чого забагнув цар. Хлопчак і каже:
– Гаразд, пане. Лише заплатіть за все, що буду купувати.
Приїхали до міста, зайшли в магазин. Хлопець бере бритву, ножиці і все, що треба голяреві, а пан за все платить.
– Можемо йти.
– А не забув чого? – питає пан.
– Все купив. Їдьмо.
Приїхали під царський палац. Бричка зупинилася, а пан скочив та й десь заховався.
Підходить хлопець до вартового і каже:
– Передай цареві, що приїхав до нього голяр.
Наказав цар варті пропустити хлопця. Ввійшов він, а цар подивився і каже:
– Щось я тебе не знаю. Скажи, хто ти на ім'я?
– Чивинебачилитакого, – каже хлопець.
– Дивне якесь прізвище. Та давай. Подивлюся, чи добрий із тебе спеціаліст, чи на шибеницю тебе відправити, що берешся царя голити.
Обстелив хлопець царя білим, як і має бути, і береться до роботи. З правого боку півголови підстриг, з лівого півбороди підголив, а тоді каже:
– Перепрошую, але я мушу на хвилинку вийти.
Цар чекав його хвилину, п'ять, десять, а через півгодини встає і йде свого голяра шукати.
А голяр тим часом скинув голярську одежу, знайшов пана і йде з ним під царський палац.
Зібралася купа людей під палацом, а тут і цар виходить, як опудало, і кричить:
– Чивинебачилитакого!
Вся царська родина і слуги аж попадали зі сміху. А цариця каже:
– Та коли ж я тебе бачила таким? Що з тобою?
Позбігалися прості люди і почали сміятися та плескати у долоні, що таки знайшовся чоловік, який із царя дурня зробив.