Василь Каразін: від ідеї — до втілення успіху!

Під такою символічною назвою відбувся цікавий та пізнавально-просвітницький ігровий інформаційний пресклуб за участі гуртківців програми «Точка зору» ЦДЮТ №5 м. Харкова, присвячений видатній особистості Василя Каразіна.

Для початку в ефірі почитали інформацію й цікаві факти з достовірних джерел. 

Василь Назарович Каразін ― великий просвітитель, вільнодумець, неабиякий вчений і взагалі людина, яка випередила свій час. Каразіну було тісно в його дворянському маєтку на Слобожанщині, він завжди тягнувся до наук, а також до великих звершень, оскільки його діяльна натура вимагала масштабних проєктів.

Головною заслугою Василя Назаровича, безумовно, є відкриття Харківського університету ― першого в Україні і четвертого в усій Російській імперії (після Московського, Дерптського і Віленського). Університет у Харкові з'явився раніше, ніж в імперській столиці Санкт-Петербурзі. Він на цілих 5 років випередив Берлінський університет Фрідріха Вільгельма, який прославився на весь світ завдяки реформам знаменитого Гумбольдта і став згодом еталоном класичного європейського університету.

Відкриття університету поклало кінець провінційній історії Харкова, автоматично перевівши місто з розряду малоросійської глушини в категорію «культурний центр». Власне, у 1804 році й почався шлях Харкова від «великого села» до мегаполіса. І все це, по суті, відбулося завдяки рішучим діям В. Н. Каразіна.

Василь Назарович, крім університету, відкрив Філотехнічне товариство, що так багато зробило для розвитку науки, техніки і промисловості в Україні. Каразін був віце-президентом Вільного товариства любителів словесності, редагував журнал «Соревнователь просвещения и благотворения». Він особисто написав близько 60 наукових праць, багато друкувався в різних журналах: «Вестнике Европы», «Украинском вестнике», «Харьковских губернских ведомостях».

Він був великим лібералом і в своєму власному маєтку в с. Кручик провів численні реформи, намагаючись на власному прикладі продемонструвати рентабельність вільної селянської праці, прогресивність народовладдя, користь вільнодумства.

За свої сміливі судження і вчинки Каразін не раз був у немилості у можновладців, перебував в опалі і навіть сидів у в'язниці.

Ідея була здавна, а її реалізація коли?

Ідея відкрити в Україні університет існувала у вищих сферах тодішньої Російської імперії досить давно. Справа в тому, що університет міг стати найкращим інструментом просування панівної ідеології і реалізації багатьох імперських проєктів, в тому числі і русифікації. На практиці все відбувалося навпаки, і університети ставали острівцями вільнодумства, центрами національного відродження. Однак наприкінці ХVIII ст. про це не здогадувалися ані імперські ідеологи та пропагандисти, ані їх противники з числа національної аристократії, особливо польської. До того ж вплив польського дворянства на Правобережній Україні і після поділу Речі Посполитої залишався просто колосальним. Поляки становили понад 90% місцевого дворянства і займали практично всі ключові пости. Зрозуміло, що вони мріяли про відновлення польської державності і всіляко перешкоджали закріпленню російських інститутів на Правобережній Україні, яку щиро вважали своєю територією. Тому польське лобі на всіх рівнях перешкоджало відкриттю університету в Києві або в іншому місті Правобережжя. Ідеальним для них стало б відкриття університету де-небудь у Воронежі, однак і в Санкт-Петербурзі з часом змогли розпізнати суть польських інтриг, а тому проєкт університету безпосередньо в Україні зберіг колишню актуальність.

З Харковом конкурували інші міста

На роль університетського міста претендували, крім Києва, ще Катеринослав, Полтава, Чернігів, Суми, Переяслав. Харків також був у списку, але без великих шансів на успіх. Нинішній центр Слобідської України на початку ХІХ ст. за кількістю населення був менше Охтирки і ледве наздоганяв Валки.

Василь Каразін чудово розумів, що Харків не кращий претендент на право відкриття в ньому університету. Він сам зазначав, що Харків ― місце «малолюдне, з числа найнезначніших губернських міст». Однак наполегливий дворянин напевно знав, що слід зробити акцент на перевагах, а вони у Харкова, безумовно, були. Наприклад, в губернському місті вже давно діяв колегіум, працювало народне училище. Але найбільше Василь Назарович розраховував на свої особисті зв'язки, і був у нього дар переконання.

Перед Каразіним стояло непросте завдання ― переконати Санкт-Петербург у тому, що Харків підходить для відкриття університету найкраще, а місцеве дворянство і купецтво в тому, що для них це буде дуже вигідно. Василю Назаровичу доводилося перед міською елітою хвалитися своєю особистою дружбою з імператором Олександром І, всіляко роблячи вигляд, що питання вже вирішене. А в столиці він намагався переконувати чиновників у тому, що харківське товариство із задоволенням пожертвує на відкриття в їхньому місті храму науки будь-яку необхідну суму.

В результаті Каразіну вдалося зробити практично неймовірне: він переконав і уряд, і харківську аристократію, і купецтво в необхідності відкриття університету саме в Харкові. Більш того, харків'яни зібрали для цієї благородної справи астрономічну на ті часи суму коштів ― 400 тисяч рублів.

Василь Каразін та Харківський університет: дати і події…

24 січня 1803 року було прийнято законодавчий акт про нову систему освіти в тодішній Російській імперії. У цьому документі вперше згадувалося про намір відкрити в Харкові університет, а також про створення Харківського навчального округу. З цього часу Каразін разом з однодумцями з головою занурився в практичну реалізацію своєї давньої мрії. Він особисто займався всім: шукав і запрошував професорів, підбирав будівлі, закуповував книги. Однак в червні 1804 року Василя Назаровича найвищим указом відсторонили від ведення університетських справ, він уже не в перший раз потрапив в немилість до імператора. Втім зупинити процес підготовки відкриття університету цей прикрий факт уже не міг…

Отже, тема університетської освіти нині стає цікавою, популярною та доволі актуальною у різних історичних та сучасних аспектах, особливо серед шкільної молоді, серед учасників позашкільної освіти різного віку.

Дослідивши й обговоривши цікаві факти, ми вирішили продовжити ідею університетської освіти у творчо-імпровізаційному форматі, з точки зору сучасності.

Мій майбутній університет

На завершення цього імпровізованого ігрового пресклубу, у рубриці «Мій майбутній університет» учасники гуртка «Точка зору» ЦДЮТ №5 м. Харкова зробили короткий усний нарис майбутнього, своєрідну мінізамальовку на перспективу. Поділилися враженнями й сподіваннями про свою майбутню університетську освіту. Така тема, що втілюється у життя для початку у нашій уяві, є доволі цікавою й далекоглядною у контексті формування світогляду. Адже Василь Каразін теж проявив чимало власних ораторських, комунікативних, креативних, дипломатичних здібностей заради досягнення цієї суспільно значимої мети створення університету. Можна було би обмежитися суворими реаліями, пояснити дворянам та купцям, мовляв, почекаймо, шановні, в бюджеті ще не закладено кошти, але дочекаємося державницького рішення? А на столичному рівні Василь Каразін не став гаяти час. Отже, Василь Назарович дійсно зумів прискорити суспільний перебіг подій. Того таки імператора «пришвидшив» оформити указ для легального статусу університету, а місцеву громаду переконав у тому, що на столичному рівні уже питання вирішено. І саме завдяки таким рішучим, сміливим та ініціативним діям, завдяки використанню прийому комунікації та подачі інформації для широкого загалу, що нерідко застосовують сучасні мас-медіа, Василю Назаровичу таки вдалося зрушити з місця той «заспаний» провінційний соціум. Харків, завдяки Університету, що й сьогодні вдумливо передає нам дух різних часів та епох на відомій у світі та Європі площі Свободи, став відомим на весь світ центром науки та культури. 

Василь Каразін: від ідеї — до втілення успіху! Ось головний сучасний девіз для співвітчизників, що має стати «машиною часу» в дії для нинішніх та майбутніх поколінь.

Підготував Леонід ГАПЄЄВ