Трудове виховання у Павлиській школі
У Павлиській середній школі, коли заклад очолював Василь Сухомлинський (50—60-ті роки ХХ ст.), було створено передову для свого часу систему трудового виховання учнів, яка і сьогодні заслуговує на вивчення та наслідування. Про це педагог досить детально описав у своїй кандидатській дисертації «Директор школи — керівник навчально-виховної роботи», а також у працях «Підготовка учнів до трудової діяльності», «Праця і моральне виховання» та ін.
Однією з найбільш значущих ціннісних орієнтацій закладу було виховання в учнів любові до праці й поваги до праці інших людей. Надзвичайно важливими вважалися уроки ручної праці у майстерні та на навчально-дослідній ділянці. В. О. Сухомлинський наголошував: «На цих уроках учні освоюють уміння та навички, потрібні кожній людині в її повсякденному житті. Водночас ці уроки відіграють і велику виховну роль. Виконуючи найпростіші роботи з паперу, тканини, глини та пластиліну, дерева й металу, вирощуючи рослини в кутку живої природи і на навчально-дослідній ділянці, учень опановує початкові елементи трудової діяльності людини — елементарні вміння та навички, які є основою для складніших умінь та навичок, часто зовсім не схожих на ті, з якими учень має справу на уроках».
Більше того, школа отримала дозвіл місцевих органів народної освіти на перенесення уроків ручної праці в 3—4-х класах для хлопчиків у майстерню, тобто надала їм можливість майструвати по-справжньому.
На початку 50-х років ХХ століття у школі здійснювалося й виробниче навчання. Значна частина учнів 8—10-х класів опановувала масові виробничі спеціальності, так чи інакше пов’язані з технікою (слюсар, токар, тракторист, комбайнер, шофер, рільник, тваринник, шовківник, овочівник, садівник). Розмаїття видів трудової діяльності давало можливість ураховувати індивідуальні інтереси учнів, їхні сили та можливості. Пізніше, коли виробниче навчання було введено до навчальних планів загальноосвітньої школи, учні за власним вибором отримували масові виробничі спеціальності на більш широкій політехнічній основі (тракторист-слюсар-електротехнік, комбайнер-слюсар-електротехнік, токар-слюсар, агротехнік, агротехнік-плодоовочівник, майстер тваринництва).
Набуті знання й уміння школярі застосовували під час літньої практики, що вимагало творчого підходу до справи, і допомагало досягати високих результатів. Використовувалися ділянки польової землі, фруктовий сад, шкільні дослідні ділянки. За кожним класом було закріплено дві ділянки: перша — на польовій землі, а друга — у фруктовому саду. Учні 4—10-х класів працювали щотижня по 3—6 годин під керівництвом класних керівників. Учні 1—3-х класів виконували посильну роботу на спеціально відведених для них невеличких ділянках. Разом зі старшими молодші школярі пересаджували розсаду, квіти, брали участь в інших видах робіт.
Сухомлинський уважав, що в житті кожної дитини має бути «одухотворена думкою фізична праця». Для «улюбленої праці» у школі спеціально планували години. Уже в 2-му класі у школярів була година, коли вони «робили ту справу, яка володіла їхніми думками і почуттями». В 3—4-му класах на «улюблену працю» відводили 2 години. Ці години надавали школярам можливість вільно обирати справу до вподоби, а отже, робити перші кроки на шляху вільного і свідомого вибору майбутньої професії.
Багато видів дитячої праці мали дослідницький характер — на навчально-дослідній ділянці, у майстерні, робочій кімнаті, лабораторії та ін. Дослідна праця давала учням можливість самостійно висувати гіпотези, приймати рішення, скеровувати свою діяльність у необхідне русло, вимагала відповідального ставлення до роботи.
За навчальним планом учні лише раз на тиждень працювали у шкільній майстерні, до того ж ця праця не могла задовольнити багатогранні інтереси і запити дітей, тому В. О. Сухомлинський великого значення надавав гуртковій роботі. Праця в гуртках теж мала дослідницький характер, бо в іншому випадку вона могла перетворитися в одноманітний і набридливий обов’язок.
У школі було створено кілька гуртків з радіотехніки, електроніки, біохімії, ґрунтознавства, гібридизації та ін., працюючи в яких учні мали можливість долучитися до різних видів діяльності та порівняти її результати зі своїми уявленнями про ту чи іншу справу. Школярі перетворювалися на мислителів і дослідників. Тут вони робили власні відкриття, переживали глибоке здивування та благоговіння перед досягненнями людства. Тут випробовували свої сили та розвивали інтерес до певної діяльності або робили висновок, що вона їм не підходить.
Дуже цікавими і повчальними були трудові традиції Павлиської школи, серед яких виготовлення наочних приладів, обладнання для навчальних кабінетів; виготовлення в літні канікули наочних посібників для кабінету біології (колекція ґрунтів, колекція глин тощо); колективне виконання різних видів робіт у колективному виробництві (збирання колосків, штучне запилення кукурудзи, заготівля кормів для худоби, збирання врожаю фруктів, знищення гнізд гусені); прикрашання класних кімнат і шкільного подвір’я; підготовка і проведення Тижня саду, Дня першого снопа, Свята першого хліба та ін.
Отже, система трудового виховання учнів Павлиської школи пронизувала всі ланки навчально-виховного процесу і спрямовувалася на психологічну і практичну підготовку покоління, що підростає, до трудової діяльності, допомагала правильно визначити життєвий шлях, обрати професію.
Ніна Слюсаренко,
професор кафедри педагогіки, психології
і освітнього менеджменту Херсонського державного університету, доктор педагогічних наук, професор
