Особливості національних пологів

Як відомо, в українському доіндустріальному суспільстві не існувало пологових будинків і лікарень, у зв’язку з чим діточок приймали старші досвідчені жінки, яких називали «баби-повитухи».

Достеменно відомо, що у деяких місцевостях баба-повитуха ще з порога програмувала відповідну гендерну поведінку майбутньої дитини, використовуючи для цього молитву: «Ішов Христос на золотий міст, срібною трісткою попірається. Іде молодиця до роду. – «Куди ти, молодице, ідеш?» – Іду, Господи, до роду. – Круті гори розкотітеся, господня голоса розійдітеся. Як младенець – садись на коня, як младенця – берись до гребня».

В приміщенні, під час пологів, лишалися лише повитуха і породілля, всі інші мусили покинути хату. У рідкісних випадках дозволяли чоловікові бути присутнім, але здебільшого виключно для того щоб виконувати ритуальні дії.

Наприклад, у випадку не дуже простих пологів чоловік, набравши в рот води, поїв хвору з свого рота або розв’язував всі вузли в хаті, відкривав замки, двері, скрині тощо. Таким чином повинне було «розв’язати» дитині дорогу у світ.

Цікаво, що з цією ж метою у Білорусії під час пологів чоловік жінки що народжує міг стогнати, одягнувши жіночу сукню чи спідницю, а іноді і зав’язавши голову хусткою. Прямий зв’язок між стражданнями жінки і чоловіка можна побачити також у росіян: до геніталій чоловіка прив’язували нитку, вільний кінець якої звисав до ложа породіллі, і коли вона починала стогнати від болю, баба-повитуха смикала за кінець нитки, що викликало стогони чоловіка. Іноді чоловіка змушували проповзти між ногами породіллі, щоб символічно відкрити дорогу дитині. Всі ці дії базуються на магічному законі подібності, який відігравав ключову роль у народних уявленнях.

Після народження дитини, їй необхідно було відітнути пуповину. На цьому етапі спостерігалися відмінності, пов’язані з уявленнями про ґендерні ролі. Так, пуповину хлопця перерізали на сокирі, а дівчинки – на гребені чи серпі. Цим самим маля програмували на успішне виконання в майбутньому чоловічої або жіночої роботи. Цікаво, що всім дітям пуповину перев’язували коноплями, але обов’язково матіркою (жіноча рослина), а не плоскінню (чоловіча рослина), щоб вберегти від безпліддя. Відрізати пуповину намагались на три пальці від живота, хоча хлопчикам остерігалися різати її надто близько, «щоб не мав надто малого прутня» (за М.Грушевським). Аналогічні уявлення існували й у білорусів, щоправда в окремих регіонах це застереження стосувалося і дівчинки, адже вважалося, що якщо неправильно відітнути їй пуповину, вона виросте хтивою (за У.Лобачем).

Важлива роль відводилася першій купелі дитини. Виконувала цю дію баба-повитуха. За свідченнями П.Чубинського, викупавши хлопчика, повитуха сповивала його у сорочку батька, а дівчинку – в сорочку матері. Тобто цей звичай поставав символічним символом подальшої протекції батька над сином, а матері над дочкою. Варіації такого купання зустрічаємо у білорусів: «коли народиться дівчинка, то її треба приймати у чоловічі ногавиці і обов’язково батькові, щоб її любили хлопці, а хлопчика потрібно приймати у жіночу сорочку і обов’язково у сорочку матері, щоб його любили дівки». Крім того, у білорусів воду з першої купелі дівчинки виливали під поріг, щоб швидше заміж вийшла.

Отже, у традиційному суспільстві приділялося велике значення системі уявлень, пов’язаних зі статтю новонародженої дитини, та подальшою реалізацією її ґендерної ролі. Пологи вважалися суто жіночою справою, хоча у рідкісних випадках саме чоловік ставав інструментом для полегшення страждань породіллі.

За інформацією Українського етнологічного центру.