Цікава подорож у дитинство з Ярославом Стельмахом
Існує така думка, що ми, дорослі, маємо навчитися залишатися дітьми. Принаймні, варто спробувати. А допоможе нам у цьому цікавий, кумедний і водночас дуже повчальний твір українського письменника Ярослава Стельмаха. Це повість «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера». Отож запрошуємо усіх дорослих і дітей, хто хоче відчути моменти радісного й щасливого дитинства до сімейного читання.
Пригадав одразу власні епізоди з дитинства. Тоді був приблизно у 3-му або ж 4-му класі, і кожного літа їздив з дідом Панасом до Київщини. Після столичного залізничного вокзалу подорожували ми до міста Біла Церква, а потім ще 10 км автобусом до села Безугляки. І такий сценарій повторювався щороку. І одного разу трапився несподіваний сюрприз. Дорослі мене, тоді ще хлопчика відпустили самого. Пригадую, як я тоді приїхав до баби Наді на тиждень раніше. І одразу попросив в неї дозволу побудувати біля будинку собі невеличкий намет. І як класно, що бабуся погодилася! Дала навіть необхідних речей, якусь ковдру, дошки й таке інше. І побудував тоді я той намет, і навіть переночував там під дощем. І жодної краплинки всередину туди не потрапило...
Ось тепер маю чудові спогади! А наші герої повісті «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера» одразу чимось нагадали мені про радісне й щасливе дитинство. Бо усі дорослі, це переважно батьки, не хотіли відпускати обох хлопців Митька і Сергія самих до схожої мандрівки. І лише завдяки Митьковій бабусі хлопцям таки вдалося переконати маму й тата та нарешті вирушити до села. Серед аргументів на користь хлопців спрацювало й те, що обом п’ятикласникам довелося влітку підготувати завдання з ботаніки, тобто зібрати колекцію комах.
А далі, якщо ми зважимося потрапити разом з хлопцями до цієї подорожі, то неодмінно відчуємо чимало пригод і різних сюрпризів. Познайомимося із місцевим музикою, якого назвали місцеві мешканці Фа-Дієзом, дізнаємося про хвалькуватого спортсмена. Саме через нього, майбутнього кандидата у майстри спорту, наші хлопці зазнали чимало клопоту. Але обом нашим героям (Митьку і Сергію) дуже пощастило із бабусею. Наскільки чудово вона їх розуміла і завжди підтримувала! «І слухняні, і книжки люблять», — часто повторювала перед сусідами.
Багато цікавих епізодів траплятимуться під час дії повісті. І фінал настане не таким радісним, як ми іноді звикли. Скоріше, доволі повчальним, що спонукає до роздумів. Найкраще те, що хлопці змогли залишитися мудрими, не вдатися до помсти. Бо оте «чудовисько» у лісовому озері насправді виявилося майстерним розіграшом з боку місцевого велосипедиста. Та й спортсменом, як називав себе Василь, який насправді так і не зміг самореалізуватися у житті, не дуже хотілося би його називати... Бо кепське враження він справив на читачів, мабуть, таких людей не варто поважати.
Митькозавр із Юрківки, або Хто кого пошив у дурні?
Навіть під час останньої сценки, коли того Василя наші хлопці врятували, бо інакше би він потонув у болоті, він зухвало сміявся над ними. Мовляв, як класно я вас пошив у дурні?
Митькозавр із Юрківки? Думаєте така назва розкриває секрети пригод наших друзів Дмитра Омельчука і Сергія Стеценка під час літньої подорожі до села? Митькозавром виявилося справжнє опудало, яким прикривався велосипедист Сергій.
І ось тепер, настає справжня «фішка» сюжету, і для дітей, і для дорослих. Коли нормальних і порядних людей ось так обманюють, і це нарешті стає очевидним, то яка буде реакція сучасної людини?
Поки ми поміркуємо над цим запитанням, можемо знову повернутися до сюжету й трохи процитувати (https://lib.com.ua/uk/download/mitkozavr-iz-iurkivki-abo-khimera-lisovogo-ozera)
Василь закашлявся і знов пустив ротом фонтанчик.
— А здорово я вас, га, у дурні пошив? А ви й клюнули.
— Ах ти ж… Ах ти ж брахіцефал, — засичав я, підступаючи до нього. — Ах ти ж диплодок нещасний. То ти нас дурити здумав! Ану, Митю, давай-но виб’ємо йому бубни!
— Та кинь, Сергію, — озвався Митько. — Давай краще подякуємо йому, — мовив раптом.
— Подякуємо? — дурнувато гигикнув Василь. — За що подякуєте?
Я теж здивовано зиркнув на Митька.
А потім хлопці продемонстрували несподівану мудрість. І тим ще більше посилили моральну поразку того невдалого «жартівника» Василя.
— Так от, ми тобі вдячні, Васю, за те, що ти влаташтував нам такі чудові канікули. Ми, Васю, відкрили для себе такий світ, якого тобі і не снилося. Ти сказав, що пошив нас у дурні. Ти, Васю, коли хочеш знати, сам себе пошив у дурні…
Фіналом історії стало цілком доросле переосмислення, яке відбувається серед підлітків. Завдання з біології вони так і не встигли виконати, колекцію комах не зібрали. Але ж не варто впадати у відчай. Бо ще для цього є цілий місяць. Теж, мабуть, не менш цікавий і переповнений новими подіями. І взагалі у них попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки вони з Митьком друзі…
Ось так може трапитися і в реальному житті, і серед дітей, і серед дорослих. Коли багато чого цікавого люди разом пережили, то потім є про що згадати. І ці спогади теж будуть яскравими і позитивними.
Отож цього разу ми потрапили у цікаву подорож у дитинство разом з Ярославом Стельмахом та його «Митькозавром із Юрківки»…
У сімейних читаннях взяли участь
Леонід та Софія Гапєєви
