Дракони, вперед! Від Каті Штанко або Роздуми про життя та вчинки людей…

Сімейні читання під час канікул є дуже цікавим періодом часу. І не лише заради освоєння шкільної програми з української літератури. Бо цікаві твори українських авторів залишають після прочитання незабутні враження, створюють гарні можливості для справжнього діалогу поколінь серед дітей та батьків. Бо усім нам, як і героям літературних сюжетів, часто не вистачає елементарного людського спілкування. Отож вирушаймо до віртуальної подорожі сторінками казкової повісті «Дракони, вперед!» української художниці-ілюстраторки книг Каті Штанко, яка вдало й несподівано представила себе у ролі письменниці та сама проілюструвала вже власний сюжет пригодницької повісті, поєднаної з фентезі та детективом. І що ж було далі? Дізнаймося просто зараз…

Якщо хлопчик шкільного віку змалечку захоплюється рослинами, тваринами і комашками, і називають його Ботаніком, то батькам варто уважніше дізнатися про його зацікавлення й здібності. А й справді неперевершені пригоди та дивовижні польоти виявилися для 11-річного Михася неабияким дорослим випробуванням! Початок такого дорослого випробування має місце у першій частині твору з назвою «Зростити чудовисько». Насправді, із часом стає очевидним та зрозумілим, що слово «чудовисько» має відносне значення. Бо Дракон Хома несподівано починає втілювати у життя гарні людські риси і добрі вчинки. Хоча й не обійшлося без шкоди й занадто великих витрат на харчі. Бо драконяча порода потребувала багато їжі, і це також стало одним із випробувань для усієї київської родини Вербицьких.

Розпочали справу порятунку Дракона Спайка

А хто ж міг таке передбачити, що з маленького зернятка у квітковому горщику проросте справжнє маленьке чудовисько? Воно одразу навчиться змінювати свою зовнішність, навіть прикидатися великим собакою. А насправді ми познайомимося із маленьким Фруктовим Драконом на ім’я Хома. Незабаром цей вегетаріанський юний Дракон зустріне свого суперника і конкурента Спайка, суцільного м’ясожера. Але згодом події сюжету детективної повісті з елементами фентезі розвиватимуться так, що юний захисник довкілля й шукач правди разом зі своїм другом драконом Хомою розпочнуть нелегку справу порятунку Дракона Спайка. Бо усі несподівані риси людей та драконів розкриватимуться у різних доволі складних життєвих ситуаціях. І справа не в тому, що людство давно створило собі міфи й легенди про драконів, зображуючи їх у цих сюжетах злими потворами й чудовиськами-велетнями. А річ у тім, що саме люди отримали свого часу довіру й цінні знання від своїх друзів, а потім перетворили цей ресурс й безцінні знання із різних наук та практики не на користь планети, а використали заради власного самозбагачення. Водночас знищували рідкісні породи істот сімейства ящурів. Саме так ганебно вчинив колишній художник Амур Галант, власник крамниці Elite,  який заснував злочинний бракон’єрний бізнес, вбиваючи рідкісних істот і вигідно продаючи драконячу шкіру. При цьому цей шахрай навіть повісив для відвідувачів табличку, що вводить людей в оману «З тваринами вхід заборонено». У центрі Києва цей чоловік влаштував підпільний Драконарій. По суті то був навіть не зоопарк, де навіть у реальному житті  звірі перебувають у неволі. У столиці діяла справжнісінька в’язниця для Драконів, яких можна було б у цій повісті занести до Червоної книги України, принаймні нового формату. Там організували злочинну групу, де до Драконарію потрапляли невинні живі істоти, а потім з них робили драконячу шкіру й за шалені гроші продавали міністрам та іншим високопосадовцям… От і поміркуймо: навіщо потрібні нормальному цивілізованому суспільству такі посадовці й стурбовані лише власною незаконною наживою люди? Добре, що тих нелюдів справді переміг юний дослідник природи й екозахисник Михась Вербицький разом із командою друзів та однодумців, визволених із неволі драконів.

До речі, стосовно драконів авторка повісті Катя Штанко, знайшла на рівні фентезі цікавий історичний ракурс. Йдеться про засади гуманізму на рівні цивілізації. У другій частині повісті, що має назву «Сягнути місяця», у 38-й главі «Мінлива Альфа і Кодекс Драконів» чітко записані достойні правила поведінки роду драконів стосовно усього людства. Шість чітких норм (людською мовою) говорять про таке: не їсти людину та не чинити їй ніякого зла, рятувати від усякого лиха. А ще слухатися Навігатора (людину, що виконує місію лідера драконів), жити на Місяці, а Землю залишити людям. І обов’язково драконам слід літати! А як же людство поводиться відносно цього рідкісного виду живих істот?

У людей теж є свої закони, але вони часто не виконуються… То чому ж  люди обманюють самі себе, безперервно нищать планету й цивілізацію? Про це та й не тільки, говорили герої сюжету, про це розповідав із сумом і болем на серці маленький Михась під час польоту групі однодумців, що сміливо  і самовіддано виконував місію Навігатора Драконів.

Органічне поєднання основ географії сучасної України, дитячої й підліткової психології, фентезі та казкової повісті з елементами детективу, справжніх психологічних рис персонажів твору, немов між реалій двох світів (сюжету й читацької уяви) дають змогу читачеві будь-якого віку разом із Михасем Вербицьким відчути себе справжнім Навігатором. Такого активно мислячого й вдумливого, небайдужого читача можна назвати Навігатором соціуму. А ще тут різні персонажі поводяться цілком реалістично, якщо події відбувалися би у реальному житті. Легкий стиль викладення сюжету, що читається майже без пауз, насправді не лише захоплює постійну читацьку увагу. Бо за кожними вчинками людей і драконів ховається глибокий філософський зміст. А головний герой повісті став по праву називатися Навігатором Драконів, їхнім ватажком та справжнім лідером, який врятував цей драконячий різновид цивілізації від людей-шахраїв. І цілком заслужена популярність, захоплення героїчними вчинками Михася та його підопічних, немов зі швидкістю світу долетіла до інших планет. Там, на Місяці, про це дізналися Майстер Драконів та його дивовижна онука Мінлива Альфа. До речі, потім у другій частині цієї повісті дуже цікаво відбуватиметься їхня зустріч, знайомство й подальше спілкування у секретному заповіднику Карабі-Яйла, захованому у глибині Кримських гір. А на згадку про ті події та героїчні вчинки Михася Мінлива Альфа ще запросить його злітати у гості після виконання важливої гуманістичної місії. Варто сказати, що Михась, за свідченнями аспірантів-науковців та інших героїв сюжету, виявився найсміливішим і наймолодшим серед навігаторів більш старшого й дорослого віку. Небайдужих і уважних читачів очікуватиме блискучий неймовірний фінал. Місію порятунку драконів успішно виконано, хоча для цього було задіяно неабиякі міжпланетні ресурси, і ледве встигли усе це зробити! Добро нарешті перемагає зло, страшну правду розкрито, достойних героїв помічено, справедливість відновлено! Водночас залишаються запитання. Вони виникають постійно. І зараз, під час літнього сімейного читання, таких запитань з’являється більше й більше…

Справжній лідер ― Навігатор Драконів

Ледве читачі стримують сльози на обличчі, уважно вболіваючи під час пригод, співчуваючи болісним стражданням драконів, як одразу пригадуємо головне. Справжній Навігатор, тобто достойний лідер, не може дозволити собі проявити слабкість. Бо чарівна дудочка (вуркота) має величезну силу мелодії, думки й впливу на драконів на шаленій відстані у просторі й часі. «Дракони, до мене! Дракони, вперед! Дракони, до маршу!» Подібні заклики часто лунають від маленького за віком і на зріст Михася, Навігатора Драконів. Хоча, як серед людей, так і серед драконів, напевно немає одразу визнаних героїв. Бо лише наприкінці сюжету дракони таки визнали Михася справжнім Навігатором, достойним лідером та людиною. Бо, на превеликий жаль, інші люди, порівняно із юним Ботаніком (саме так ми дізнаємося про Михася на перших сторінках твору), стосовно інших живих істот проявили себе погано й зовсім не гуманно.

Відверто кажучи, безліч цікавих епізодів здивує, шокує читачів. Водночас спонукатиме до глибоких роздумів про думки й наміри, поведінку й різні вчинки людей, що знищують цивілізацію. Але добро перемагатиме зло. Скажімо, є позитивні герої-науковці, Олекса і Мурат, молоді аспіранти з Дослідної ділянки №77 Інституту експериментальних досліджень фольклорної флори і фауни, які рятували драконів та інших рідкісних істот у секретному заповіднику в Криму. Щоправда, деякі люди виявилися не завжди достойними знання Людини з великої літери. Втім справжні герої не зупиняються на досягнутому. Вони не завершують свою місію на перемозі. 

Вісім врятованих драконів! Це стає можливим завдяки сміливості маленького Ботаніка Михася, якого в цій повісті не встигли направити на навчання до кращих українських чи зарубіжних університетів. Без сумніву, попри юний вік, це було би класним продовженням епопеї. Але доля героїв складається доволі непогано. Врятовані Дракони потрапляють до навчального закладу, бо за своїм віком вони ще зовсім юні, хоча й доволі великі у своїх розмірах, якщо оцінювати людським поглядом. Їхній драконячий політ до Місяця (саме там варто жити цим гуманним істотам на підставі діючого Кодексу Драконів) на чолі з Майстром Драконів та його неперевершеною онукою Альфою викликає почуття ностальгії. Справді якось шкода прощатися із Хомою, Фруктовим Драконом, до якого ми вже так звикли. А Михасику із молодшим братиком Котькою вже у фінальній частині твору доведеться повертатися додому, до звичної людської цивілізації. Тим більше, що на той момент хлопчикам вдалося за допомогою методів ансамблевої гри на різних інструментах зняти попередні чари й повернути людський вигляд тіла. Усе повертається до першоджерел. (Сім врятованих драконів, за уточненням мудрого Майстра Драконів, дійсно було неперевершеним рекордом. Була врятована й людська цивілізація, бо перебування драконів у столиці могло стати суцільною екологічною катастрофою). А вдома у київській багатоповерхівці вже давно на Михася з братиком зачекалися їхні батьки, і вони вже їдуть у службовому авто до аеропорту на рейс Симферополь-Київ…

А нам з вами залишається можливість створити власні сімейні читання й подальші обговорення прочитаного сюжету. Є бажання помандрувати разом із людьми та драконами стежками життя, де добро іноді просто й кумедно заколихає зло? Так сталося тоді, коли молода Драконка Лихоманка, не маючи на той час достатніх знань про людські наміри і вчинки, обережно й дбайливо підхопила у свої лапи дорогий автомобіль із людьми-злочинцями. Насправді, вона була дуже непосидюча й робила різні дива, але не знала, що то за «цяцька така»… А тоді так емоційно заколихала ту автівку, немов дитячу іграшку, що поліцейський здивовано споглядав за тим дійством, немов зачарований, і деякий час не наважувався щось зробити… Але саме так Драконка виявила злочинців і фактично затримала їх. Почула й заслужену подяку від того поліцейського на свою адресу за цей несподіваний вчинок. Банківські службовці, напевно, дочекалися повернення свого вкраденого мільйону. 

У повісті ми зустрічаємо й багато інших цікавих героїв, дізнаємося про їхні достойні вчинки. І ми можемо дійти висновку, що є у житті речі, значно важливіші за будь-які гроші. Любов і відданість, правдивість і порядність, щирість і турбота про ближнього, словом, ті загальнолюдські й загальноцивілізаційні цінності, які і люди, і дракони намагаються не порушувати. Принаймні, саме так роблять достойні персонажі, справжні герої. І не лише люди прагнуть до добра, миру, гуманності, правди і справедливості! Про Кодекс Драконів ми дізнаємося вже наприкінці детективного сюжету, хоча згадки про ті чесні «правила гри» лунають ще й на початку епопеї…

На вуркоті варто знов заграти чарівну мелодію?

Чомусь зараз, після класних і позитивних вражень від прочитаної повісті,  пригадується відома фраза із сучасної української музики: «справжнім друзям не забудь подзвонить…» А в повісті «Дракони, вперед!» справжні друзі не прощаються. Замість телефонних дзвінків, звичних у нашому земному спілкуванні, у повісті читачам стає трохи сумно. Бо Дракон Хома, миролюбний вегетаріанець, змушений відлетіти у світ Місяця, до справжньої території Драконів. Навігатору теж сумно. Але він не може дозволити собі прояви слабкості. Бо він відповідальний лідер. Михась бере в руки чарівну дудочку (вуркоту) і знову грає доволі знайому усім нам нявчально-мурчальну мелодію, яка врятувала життя не одному представникові цієї рідкісної природи. І наші Дракони знову прилетіли до Навігатора. Справжні друзі (і діти, і дракони) знову зустрілися  й радісно обійнялися о 23:00 на даху столичної багатоповерхівки…

На цьому повість не завершується, бо починається нова розповідь про Михасика, справжнього героя, якого запрошено у гості. То вже має відбутися подорож до Місяця, куди його запросила чарівна Альфа. І хто знає, може цей юний та сміливий хлопець, якому поки що в сюжеті не судилося поступити до кращого з українських чи зарубіжних природничих університетів, згодом навчатиметься десь там у позаземній цивілізації? Можливо, про те вже якось дізнаємося у третій частині казкової повісті. І тоді зможемо почути про інші достойні вчинки людей і драконів, які досягнуть миру і покінчать із шахрайськими діями недостойних представників земної цивілізації… У кожного з нас, напевно, роздуми тривають… Про земне життя драконів, про життя та вчинки людей…

Дякуємо за надану цікаву українську сучасну літературу для молоді Сумській обласній універсальній науковій бібліотеці.

У літніх сімейних читаннях брали участь

Леонід та Софія Гапєєви

На фото: улюблені сторінки й ілюстрації з книги «Дракони, вперед!»