Невигадані жіночі історії. Валентина
Валентина за своє довге подружнє життя з Віктором не могла і уявити, що коли-небудь все може скінчитися. Настільки доля оберігала її. Вони були знайомі з першого класу, грали на перервах, вели безтурботне шкільне життя. У п'ятому класі Валентина написала листа своїй сестрі, в якому розповіла про дівочі мрії та симпатії до хлопчика Віті. Навчаючись у школі, вона так і не змогла йому відкритися. Віктор немов і не помічав її поглядів і зітхань. Хоча і жили в одному районі, наступна зустріч Валентини і Віктора сталася через 5 років після закінчення школи. У Віктора були вуса, Валентина не впізнала його. А він одразу признав свою веселу однокласницю. І вони вже не розлучалися... Так пролетіли 29 років.
Несподівано життя Віктора обірвалося від «розриву серця». Сім'я усіма силами боролася за життя батька. Продали квартиру для оплати дорогої операції, але Віктор не дожив до сьогодення...
Валентина дуже переживала втрату чоловіка, впала в глибоку депресію. Постійно їздила на кладовище, не могла його відпустити. В серцях навіть звинуватила Бога за все, що з нею сталося. Діти наполягли зробити ремонт в квартирі, щоб мама якось відволіклася. Валентина погодилася, але їй вже було все одно: ремонт так ремонт.
Замість групи майстрів раптом на порозі з'являється він, Володимир. Валентина залишила його одного в квартирі, не прибравши цінні речі, документи та гроші.
Прийшовши на ранок, виявила, що чоловік все акуратно підмів, за добу зробив великий ремонт у ванній однією лівою рукою.
Він переніс клінічну смерть, бо з необережності взявся за шнур в десять тисяч вольт! Зробили кілька операцій, праву руку довелося ампутувати. Але з роботою Володимир не зміг розлучитися і приловчився все робити лівою рукою.
За словами Валентини, Володя переїхав до Києва за три місяці до зустрічі, зняв житло. Після нещасного випадку перша дружина відмовилася піклуватися про чоловіка, і десять років Володимир прожив з мамою в маленькому містечку. Одного дня він вирішив, що пора вибиратися з рідного дому, потрібно було продовжувати жити своїм життям, щось в ньому змінити. Немов чийсь голос покликав його в дорогу, в невідоме майбутнє.
Коли ремонтні роботи в квартирі були закінчені, Валентина не змогла знайти привід, щоб Володя залишився. За цей час вона дуже прив'язалася до нього: постійно він чимось нагадував чоловіка Віктора, зізналася вона: і манерою поведінки, звичками, немов це було переродження чоловіка. Навіть з онуками він грався так само, як «дідусь Вітя».
— Володя вийшов з квартири, а я підійшла до вікна і, дивлячись на нього, не змогла стримати сліз. Ну чому я відпускаю його, людину, що стала мені такою рідною?
Минув час, іноді Валентина і Володимир передзвонювалися. На 8 Березня Володимир зателефонував і привітав Валентину, вона запросила його в гості та познайомила з усією родиною. Ця зустріч об'єднала їхні долі.
