Мрії збуваються
Учора був нелегкий день... Багато відповідальних справ стояли в черзі одна за одною, як люди за хлібом у тільки-но звільненому від рашистів місті...
Під вечір, упоравшись з усім запланованим на сьогодні, я вийшла прогулятися в ошатний скверик, що дивом уцілів під дулами ворожих танків і автоматних черг. Легенький вітерець так красиво розгойдував розкішне гілля дерев, що я мимоволі задумалась, а може, дерева, як і люди, теж мають свої таємні бажання?..
От якби наші бажання про Перемогу України в цій ненависній війні збігалися, ми об’єднали б свої зусилля, і воно почало б здійснюватися!..
Мої роздуми порушив телефонний дзвінок.
– Мамо, – почула я слова мого синочка у слухавці, – вітаю Перемогою!!! Ми здолали цього клятого ворога! Ура!!! Перемога!!!
Моя Україна більше не страждатиме!!!
Хвилину стояла я в якомусь заціпенінні, а потім, ковтаючи сльози радості, викрикнула: «Перемога! Ура-а-а-а! Перемога!»
…Я ніби вві сні… Повертаю голову і бачу наші будинки такими красивими, якими вони були до війни: вікна засклені, двері зачиняються, фасад відбудовано і пофарбовано точно в такий колір, як і був – темно-вишневий. На балкончиках світиться, сусіди п’ють чай, розмовляють, чути радісний дитячий сміх, звідкілясь доноситься мелодія «А ми тую червону калину підіймемо…», а поцілунки закоханих взагалі викликають щире захоплення…
–Як добре! Як радісно на душі! – подумала я і, легко ступаючи, із задоволенням попрямувала до будинку.
Раптом густі вечірні сутінки прорізало яскраве світло фар машини, яка зупинилася біля під’їзду. Цікаво, хто б це міг бути?.. Такого чоловіка в нашому будинку я не бачила. Може, хтось купив квартиру ще до війни й не встиг познайомитися з сусідами?
–Добрий вечір! – привітався незнайомець, дістаючи з машини великий букет біло-рожевих троянд і красивий подарунковий пакунок.
–Добрий вечір, – відказую я і, радісно усміхаючись, додаю: – Ви сьогодні когось ощасливите в нашому будинку!
–Так! У якоїсь красуні буде зараз багато позитивних емоцій, бо вона навіть і гадки не має, що їй передали все це. Можете відчинити двері до під’їзду, щоб сюрприз справді був сюрпризом?
–Добре, будь ласка. Я якраз зібралася додому. А вам на який поверх?
–На п’ятий. Чудово, я теж там живу. Поїхали.
Хлопець стояв у ліфті, ніжно тримаючи розкішний букет, а я так раділа за ту, якій він був призначений, що аж рум’янець з’явився на моєму обличчі.
Ліфт зупинився. Незнайомець галантно пропустив мене вперед.
–Хорошого вам вечора, – сказала я, прямуючи до своєї квартири.
–Дякую, доброго й вам вечора! А… підкажіть, будьте добрі, де квартира №50, бо тут немає номерків на дверях.
–Це моя квартира, я тут живу! – здивовано глянувши на незнайомця, з тремтінням у голосі промовила я.
–О! Прекрасно! Значить, це вам, – засіявши яскравою усмішкою, хлопець передав мені квіти і подарунок, відкланявся і впевненим кроком попрямував до ліфта.
Почекайте, шановний!.. Дякую… А… хто?..
…Наповнюючи вазу водою, я сіяла, як і ці прекрасні троянди: і Перемога, і квіти, і радість, і сюрприз, і любов…
Ольга ХОДАЦЬКА
