Моя мама
Відкриваєш очі і мовчиш коли бачиш її .. Вона навшпиньки заходить у кімнату , споглядає у вікно і намагається тебе не розбудити та ти вже давно не спиш.. Якби вона знала.. Ледь – ледь стараєшся приховати відкриті очі.. і любуєшся як ніжно вона складає руки над тобою… так ,ніби молиться .. Так трепетно і ніжно споглядають її очі.. Лише її ласка має найглибший сенс на всій землі.. І навіть в океані на глибині тисячі метрів , чи на вершинах ,які здатні покорити одиниці , її любов всюди тебе дістане.. Мати!
Ти підбираєш слова аби подумки признатися їй у любові але вони не прості ,а якісь чудернацькі. Смієшся сам до себе і розумієш,що любов заставляє людину позбутися дару мови.
А й справді ,що воно ,ота любов до матері??
Вона не така ,як любов до небесної блакиті чи до зелених трав на весні. Їй дано щось більше , кожна хвилинка подяки за те ,що народила ,виростила і плекала ,мов ту квіточку . Коли вона близько –не цінуєш. Коли далеко – плачеш. Материнська душа відчуває оте .. але мовчить…
Коли тобі боляче її серце стискається .. А дивно це ,хіба не так?? Якось природно закладено у матері і дитини… відчувати один одного.. Наче той зв'язок вже давно завершився ,але триває… і буде тривати .
Моя мати така , як усі. Я всім буду так казати. Але моя душа завжди тримає її на найвищій позиції. Я ніколи не цілувала її ,як ,на мій погляд ,робили і продовжують робити мої однокласники. Мені стидно ,що я така сумна у думках і черства на яву.. Я сама себе не знаю.. Чи може ,не хочу знати? (риторичне питання)
Вже чотири роки пройшло ,як моя мати вернулася із заробітків з-за кордону ,а мені й досі не віриться. Ніби все це було учора. Коли вона виходила до міста я вдивлялася у вікно і ридала.. Мені було шість рочків. По вузькій стежині , горда і тендітна ,зникала за кленами. Але я не уявляла що незабаром вона поїде у далекі краї , я боялася подумати про її відсутність удома.
Все ніби зараз. Той роковий весняний день змішаний з зимою.. Сніг оголював клаптики пагорбів , а на небі ні хмари.. Я сиділа з мамою на лавці.. На диво ,я вже не пам’ятаю ,що вона говорила мені, а лише наші кроки у напрямку дороги: як вона сідала у машину ,як я гірко плакала… І ,мабуть ,все це зробило мене такою ,якою я є.. Черствою зовні ,але і далі плачу (та вже для себе)
Усі ці сім років без неї , дали зрозуміти якою була моя мама: красивою лебідкою з теплим серцем , дбайливою жінкою яка вистраждала ночі біля мене , коли я була маленькою.. Я почала усвідомлювати ,що такою ,якою я є зараз , я не була завжди… Вона розповідала по телефону як я виростала : непосидючою і плаксивою. Мені стало стидно за себе ,мені хотілося полегшити їй те ,що уже пройшло. І хоч вона була ще такою молодою ,та її руки вміли усе ,що завгодно,а душа усміхалася і летіла до кожного.. Моя мама – це моя частинка.. І ДЕ Б ВОНА ЧИ Я НЕ БУЛИ ,МИ ЗАВЖДИ РАЗОМ.
Зараз мені сімнадцять. І хоча я боюся притулити свою маму ,я все ж надіюся мені це вдасться.. Я не боюся її , особливо її теплих голубих очей сповнених довірою.. Ми – найкращі подружки . У нас немає секретів , а існує злагода і взаємоповага ,що ,я переконана , і є ознаками моєї найкращої мами..
А що головне ,це те ,наскільки вона готова зробити усе для мене . Я не з тих людей , душі яких наповнені захланністю та жадобою ,але я справді ціную такі її намагання і слова. Бо лише мати яка любить свою дитину ,готова на усе заради неї. Я щаслива ,що не належу до тих дітей , батьки яких повернувшись з нелегкої роботи , застають їх якимись чужими і злими.
Здається , бути найкращою мамою – це дуже важко . Кожній дитині потрібна турбота та ласка. Але моя мама вважає ,що легшого немає. Напевно ,це її покликання…
Так ,я переконана що моя матуся найкраща , вона вклала в мене мрію бути такою для своїх дітей..
Я любуюся її словами , мудрими повчаннями , жіночністю і водночас мрійністю та реалістичністю.
Нехай для усіх моя мама проста. Головне .що завдячуючи їй , я навчаюся у школі , маю що їсти і здорова ,що головне. Мені не потрібні мільйони грошей і багатство , а її тепле слово і підтримка. Бо лише тоді я зможу усе. Зі мною Бог і моя найщиріша мати.
Пусті лишаються слова ,край неба зорі в океанах
Без матері життя нема , і серце сковане в кайданах
В її очах – глибінь і страх..
І непокорна невгамовність
Якась у жестах красота
прекрасність .вишукана точність..
Усе у ній , жага до мрій,
Сльоза – кришталь : прозора чиста..
Мамо ,не плач ,з тобою я
Побудьмо разом .життя ж бо,ні не вічне
Мамо ,ти моя найкраща на всьому світі. Ти – як сонце. Без тебе нема життя. Не було б.. Я завдячую його тобі… До свого останнього подиху!! На твоє свято я подарую не сотні троянд,а прості слова :" Дякую ,що подарувала мені життя
Автор: Плетеницька Ярина
