Моторек допомагає Зайчикові

- Тра-ля-ля, тра-ля-ля! - наспівував Зайчик-Вуханчик, весело стрибаючи лісовою стежкою. Довкола все підспівувало йому, пташечки радісно цвірінькали, сонечко миготіло різнокольоровими теплими промінчиками, травичка шуміла, метелики лопотіли крильцями. Зайчик поспішав до лісового озерця, бо саме там, в прохолодній місцині, мав зустрітись з Білочкою.

   Раптом Зайчик голосно скрикнув. 

- Ой-йой-йой! Що це? Ой, як боляче! - пищав малий вухань. Він сів в тіні під великим дубом і став роздивлятись свою ніжку. Звідти виднілося щось блискуче, і Зайчикові від того було дуже боляче.

 - Це ж скло! - вигукнула Білочка, яка швидко примчала на крик друга. - Потрібно швидко бігти до лісового лікаря - дядечка Ведмедя! - сказала руда красуня.

 - Але я не можу йти... - простогнав Вуханчик.

 - Спокійно! Чекай мене тут, я побіжу за допомогою. 

І Білочка швиденько пострибала за допомогою до свого приятеля Моторека. Він був справжнім веселунчиком і часто катав Білочку лісовими стежинками. Помітивши руду красуню, Моторек закричав:

• Привіт! Радий тебе бачити! Куди їдемо цього разу?
• Не їдемо! Мчимося! Зайчикові-Вуханчику потрібна допомога, він поранив лапку! - пролепетала Білочка.
• Швидше застрибуй!  - сказав Моторек.

Вони їхали швидше вітру, і лиш маленькі камінчики вилітали з-під коліс та мотор гучно диркотів - дринь -д -дринь-дринь!

      Зайчик сидів зовсім сумний і чекав на допомогу, він аж став ворушити вушками, коли побачив, що до нього наближаються Білочка і Моторек.

 - Швидше застрибуй! - сказав Моторек. І Зайчик, зробивши зусилля, вискочив до Моторека. Вони домчались до лісової лікарні. Лапку Зайчика оглянув дядечко Ведмідь. Він обробив рану, дістав скло  і забинтував ніжку.

- Готово! - сказав лікар і погладив Зайчикові вушка.

- Дякую, мені вже набагато краще, - відповів Вухань.

Моторек відвіз Зайчика додому. Зайчатко відразу заснуло після важкого дня.

Дорогою додому Моторек задумався. Чому через когось, хто  так безвідповідально кинув у лісі скляну пляшку, має страждати маленьке невинне звірятко? Мотореку було дуже сумно.  З того дня він вирішив стежити за порядком у лісі і став справжнім другом і захисником  лісових звірят.

Моторек і три жуки

Вранці Моторека розбудило якесь дзижчання. 

- Що це заважає мені спати? - промуркотів він і виїхав на подвір’     я.

Біля гаража стояла велика банка, в якій були якісь три чорних плямки. Моторек не відразу розгледів в них жучків, а це були саме вони. Під’їхавши ближче, він почув їхню розмову. Вони сварилися.

- Бз-з, -  нервувався жук з довгими крильцями - Довгокрилик. Це все через вас, це через вас я тут опинився, - дзижчав він і в один момент йому вдалося піднятись так високо, що долетів до горлечка банки і вилетів з банки-пастки.

 - Прощавайте! - гудів він  і наче не чув, як його нові знайомі просили  витягти і їх.

Другий жучок, з довгими лапками - Довголапик, теж борсався, борсався,  і йому вдалося вилізти з банки за допомогою своїх довгих ніг.

- Прощавай! - прокричав він до жучка, що сидів у банці.

- Допоможи мені вибратися! - просив він. Але Довголапик його не чув.

Жучок залишився сам, у нього були довгі ріжки  - Довгоріжок,  і як би не старався, він не міг вибратися з банки, бо не мав ані довгих крилець, ані довгих ніжок. Він тихенько сидів і вже навіть не намагався вибратися, бо сил у нього зовсім не залишилось.

І тут Моторек, який бачив усе, що відбувалося, підійшов до банки з жучком і штовхнув її колесом. Банка захиталася і покотилася по траві. З неї вибрався Довгоріжок і був такий вдячний Моторекові, що вчепився в його колесо своїми довгими ріжками, він хотів обійняти його.

- Ой-й-й-йой, лоскотно, - сміявся Моторек.

- Дякую тобі, Мотореку, без тебе я звідти нізащо не вибрався б.

- Нема за що, Довгорожку, іди і більше не потрапляйся в пастки, - сказав Моторек.

Жучок поповз до своєї  хатинки. По дорозі він зустрів Метелика,  Сонечко і розповів їм про свою пригоду з банкою. Раптом звідкись донеслось голосне скигління і дзижчання:

 Допоможіть! - це кричали Довголапек і Довгоніжок в один голос.

Підповзши ближче, Довгоріжок побачив величезну Гусінь, яка ганялась за його знайомими, а в них навіть не було сили, щоб злетіти чи втекти.

 - Ану, геть звідси! - крикнув Довгоріжок. - От я тобі зараз! - невгавав жучок.

Гусінь розгубилася і повернулась до нашого захисника.  Побачивши маленького жучка, вона розсміялась:

- Це ти, мале горошеня, мені?!  - розсердилася вона і поповзла в його сторону.

Довгоріжок наставив уперед ріжки і був готовий боротись з Гусінню. В цей час Довголапек і Довгоніжок, зібравши останні сили, кинулись йому на допомогу. Один атакував зверху, інший лапками, а третій ріжками. 

   Разом їм вдалося прогнати Гусінь. Вона залізла на яблуню і боялась злізти, допоки бачила, що жучки ще поруч. Отак троє маленьких жучків перемогли велику Гусінь. Так і в житті буває - спільними зусиллями все можна вирішити, взаємодопомога і підтримка дуже важливі в нашому житті.

Моторек і квіти

Сьогодні особливий день. День народження в мами Моторека. Здається, що всі про це знають і вітають матусю - сонечко гріє ще з самого ранку, бджілки голосніше дзижчать,  пташечки завзятіше цвірінькають, і навіть травичка здається зеленішою, ніж завжди.

   Моторек прокинувся раніше, ніж звичайно. Незважаючи на свято, він був сумний, бо й досі не вигадав, що подарує мамі. Він знав, що мама зрадіє і звичайному привітанню словами чи якомусь віршику, малюнку, але він хотів, щоб це було щось особливе.

Моторек виїхав на вулицю, намагаючись не шуміти, щоб його не почула мама. Біля дверей гаража росли чудові квіти. Різнокольорові, пахучі, гарні.

- Ага! Ось і подарунок для мами! - вигукнув Моторек. - Я ж добре пам’ятаю, як мама біля них трудилася, поливала, полола, доглядала, вона точно зрадіє, якщо я подарую їй ці квіти. І Моторек, без вагань, вирвав побільше квітів і радісний пішов до мами.

- Матусю, з Днем народження! - простягнув він мамі букет, і підставив щічку, щоб вона поцілувала його, і вже чекав, як мама захоплюватиметься його подарунком.

Але очікуваної радості не було. Мама, звичайно, поцілувала Моторека, подякувала і понесла квіти у вазу. Моторек помітив, що мама була сумна. 

- Мамо, що сталось? Невже тобі не сподобався мій подарунок? Адже ти любиш ці квіти,  я сам бачив, що ти не відходила від них...

- Так, синочку, я не відходила від них і важко працювала, щодня поливаючи їх і вириваючи бур’янець,  підв’язувала, оберігала від шкідників, підрізала, раділа, коли до них прилітали бджілки. А тепер поглянь, чи є там бджоли?

Моторек визирнув у вікно. На квітничкові лежала зламана жовта квітка, а над нею кружляли здивовані і знервовані бджоли. Вони не могли зрозуміти, куди поділись їхні квіти, які ще вчора так гарно пахли і вабили їх. Покружляли, подзижчали і полетіли геть в пошуках інших квітів.

- Мамо, вибач, я не подумав. Мені так хотілося зробити тобі приємне, сьогодні ж твоє свято,  - похнюпився Моторек.

- Нічого, синочку, я вдячна тобі за подарунок і знаю, як все виправити, - сказала мама. - Принеси з шафи кольорову коробку, я тобі щось покажу.

Моторек миттю примчав з коробкою, в якій залишилося трохи насіння тих самих квітів.

- Давай посіємо ще, - запропонувала мама, - і будемо разом їх доглядати.

- Звичайно, давай, - зрадів Моторек.

І вони разом з мамою посіяли два рядочки квіточок. Моторек, як і обіцяв, допомагав їх поливати, полов, оберігав від шкідників. І через три тижні з’явилися перші пуп’янки майбутніх квітів. А коли перша квітка розпустила свої пелюсточки, Моторек ледь не стрибав від щастя. Відразу і бджілки повернулися. На подвір’ ї  знову стало весело і тепло.

БІДЗЮРА