Молоко та польова каша, або «Гуманітарка» як тест на людяність…
Зараз ми переживаємо нелегкі часи військового стану. Але ми прагнемо до миру. І тому спробуємо цими мирними сюжетами підтримати моральний дух усіх нас, дітей і батьків, вчителів і усіх педагогів, цивільних і військових, усіх, хто любить Україну і прагне до миру.
За ці дні відбулося чимало подій. Ми не покажемо фотографій воронок у асфальті, що залишилися після нічних бомбардувань. Бо намагаємося створити мирні сюжети в період воєнного стану. Тому зараз варто сказати пару слів на вдячність комунальникам, які дуже багато чого прибрали. І роблять це постійно. Машини спецтехніки їздять регулярно по місту. Ось так, весна і війна… І коли в такий період бюджетникам суттєво зменшують зарплату, мовляв, зараз і тому раді, а ще й ціни підвищуються на продукти у півтора, і навіть три рази, то залишається проста надія на «гуманітарну». Скажімо, у Холодногірському районі міста Борис Григорович, начальник однієї з дільниць колишнього ЖЕКу, періодично на машині розвозить по різним точкам їжу: хліб, шматочки курятини, іноді якісь овочі, бували, й деякі солодощі для дітей…
Словом, гуманітарна допомога… Звучить доволі обнадійливо й оптимістично. Дещо більше за асортиментом можна побачити «гуманітарки» там, де відділення «Нової пошти». Машини поліцейські ще до початку видачі людям у черзі вже о 9-й ранку одразу завантажуються «гуманітаркою» у великій кількості. А інші пересічні громадяни дивляться й чекають годинами у черзі… Насправді там черги неймовірно великі, і про це можна писати окремі історії. Одного разу це зафіксував якийсь фотокореспондент, у всіх можливих ракурсах робив різні фотографії. Але зараз скажу тільки одне. Днями мені (і родині) дуже пощастило! Двічі протягом дня простояв у черзі біля «Нової пошти» і отримав, серед інших деяких продуктів, 2 шматки сиру. Це неймовірні емоції! Кажу особисто, без перебільшення. До речі, сир дістався за ці дні вперше! Тому й написав про це. Бо така дрібниця для когось, для нас, мешканців воєнної доби України, спонукає до роздумів…
Чомусь зараз, попри офіційну заборону продажу спиртних напоїв, деякі наші земляки, коли йшов із супермаркету по дорозі запитували, чи продаються там спиртні напої? Ну, що тут скажеш: кожному своє… Хтось турбується про глобальні й сімейні справи, а хтось хоче негласно «кайфанути»?
Мабуть, кожен із нас своїми способами намагається знімати стрес. Днями вийшов з помешкання викинути сміття. Перед тим зайшов на спортивний майданчик у дворі. Аби трошки розім’ятися і нерви заспокоїти. Бо суцільна психологічна напруга нині відчувається скрізь. І відчувається значна потреба у нормальному, простому людському спілкуванні. Це можна спостерігати серед сусідів, які виводять на прогулянки домашніх тварин. Нашим братам найменшим потрібне повітря, а людям, окрім цього, позитивне людське спілкування. Кількахвилинне також.
То до чого я веду цей сюжет? Вийшов до турніка, привітався із сусідами. І побачив пляшку молока.
І тоді відбувся між нами приблизно такий діалог.
― То ви молодці, що зуміли молоко знайти! А де саме? Бо кілька днів шукаю для дітей у торговельній мережі, і ніде його немає, ― звернувся до сусідів із собачкою.
― То ми не купляли, а нам безкоштовно передали волонтери для місцевої жительки. Але ми їй телефонуємо і вона не відповідає, може вже виїхала з міста…
― Так, я вас зрозумів.
― Це молоко ми мали передати якійсь одинокій людині. Але Ви не уходьте, зачекайте.
― Добре, я тут буду неподалік кілька хвилин, ― відповів їм.
І після моєї короткої фізкультурної розминки сусіди знову звернулися до мене і запропонували забрати цю пляшку молока. Я несподівано зрадів. Як в народі кажуть у таких ситуаціях, мій внутрішній голос мав рацію. Щось підштовхнуло мене вийти з помешкання викинути сміття саме тієї години.
Мені передали ту пластикову пляшку молока. А ще й 2 польові каші.
Я щиро подякував сусідам. Бо, відверто кажучи, проблема вирішилася якось несподівано. А яка неймовірна радість вдома була помітна у виразі обличчя дружини і дітей?! Здавалося б, чого людині під час воєнного стану потрібно для маленького сімейного щастя. Іноді маленька пляшка молока стає такою великою радістю! До речі, й польова каша, така проста й скромна, на перший погляд, виявилася доволі смачною й поживною.
Знаєте, люди зараз несподівано стають більш щирими й чутливими до потреб оточуючих. У наших співвітчизників, у різних земляків відкрилися такі позитивні людські риси, як доброта, небайдужість вміння ділитися із ближнім, і не тільки. Якось нам довелося «зайвий» шматочок курятинки й буханку хліба дістати на «гуманітарці». Звичайно, ви цілком серйозно розумієте, що для сімей із дітьми це ніколи не буде зайвим. Але кожному може вистачити того, що задовольняє фізіологічні потреби, і тому варто не забувати про аналогічні потреби інших. Якось зателефонував і приніс хлібчика й курятинки Галині Борисівні, яка живе у сусідньому під’їзді. Бо мене дуже вразило те, як вона поділилася колись шоколадкою з місцевої «гуманітарки» біля колишнього ЖЕКу для нашої дитини. (То було кілька днів тому, невесела історія, як 10-річна моя дівчина простояла чесно у черзі більше години, аби отримати якісь продукти у дворі біля колишнього ЖЕКу. У той момент я «полював» за іншою гуманітарною допомогою, де місце видачі розташоване за півгодини пішки від неї. Коли привезли те добро для місцевих жителів, то, за словами очевидців та самої дитини, бабусі так активно накинулися на усяку всячину, що черга вмить втратила свої значення. Дитину відштовхнули, прийшла вона того дня додому із порожніми руками. Щоправда, одна жінка відсипала їй розсипчастого сиру, який їй дістався у тій черзі. І 10-літня дитина вдома усе те розповіла, показала, просто плакала… Про ту історію я пару разів розповів іншим, поблизу будинку. Коли теж був у черзі. Ось такі реалії життя...)
І після того можна зробити висновок: «гуманітарна» стала справжнім тестом на людяність…
А фотографії нехай залишаться на добру згадку про те, що порядних людей є серед нас чимало. І тому ми є сильні й незламні духом!
Леонід ГАПЄЄВ,
м. Харків
Фото автора
