Свічка пам’яті. Зоя Лерман

Є художники, творчість яких відкриває нові горизонти в мистецтві. Саме до таких відноситься Зоя Наумівна Лерман (1934–2014) –  українська художниця, скульпторка, чия творчість припала на часи офіційного  стилю соцреалізму. Унікальна представниця українського нонконформізму в живописі, відносилася до мужнього кола шістдесятників. Художниця цілеспрямовано реалізовувала потребу віддати свій творчий потенціал світу.

Зоя Лерман народилася в Києві, закінчила Республіканську художню школу імені Т. Шевченка, де згодом викладала, а також Київський державний художній інститут (1959). Член Спілки художників з 1960 р. Знакові вчителі, як художник Сергій Григор’єв, який давав своїм учням заборонену свободу творчості, Володимир Костецький, Георгій Меліхов сприяли формуванню її мистецького світогляду.

Розквіт її творчості випав на складний період в суспільстві, коли радянська влада тримала під жорстким контролем усе прогресивне, нове. Заради розвитку шаблонного методу соціалістичного реалізму політична система намагалася придушити любі прояви «інакодумаючих» митців. Зоя Лерман протистояла системі, впевнено торуючи шлях вільного процесу народження новітніх художніх образів. Цього вже не можливо було зупинити. На складному культурно-мистецькому підґрунті сформувався самобутній творчий стиль художниці.

У 2008 році відбулася презентація книжки «Мир Зої Лерман», в якій через оповідання розкрилися її мистецькі уподобання. В ній розміщені спогади друзів, свідків життєвих та творчих колізій мисткині.
Для творів Зої Лерман характерні риси емоційності, ліричності та суто жіночої чуйності. Пластика її творчих образів створює свою особливу екзотику, коли всупереч прийнятим нормам фігури на картинах художниці дивують своєю непропорціональною формою. Композиційна побудова жанрових мотивів з використанням прийомів сценографії та декоративності додає творчим задумам фантастичності та казковості.  

Мисткиня поєднує реальність навколишнього світу з самобутньою художньою образністю. В цьому самовираженні їй допомагає білий улюблений колір, як прояв любові та чистоти почуттів. Загалом лінія, площина, кольорова пляма підкреслюють творчий задум художниці. Вона вдало розкриває внутрішній стан героїв своїх картин через яскраві ракурси пластичних фігур. Безліч малюнків, створених в театрах, свідчать про вільне володіння Зоєю Лерман пластичною анатомією, що підтверджують  картини «Дует біля озера», «Бесіда клоунів», «Балет» та ін.

Творчій манері мисткині притаманні яскраві кольори, виразний контур, легкість композиційної побудови. Все це сприяє розкриттю поетичного, романтичного настрою творам, особливо серіям, присвяченим балету.  За думкою Ніни Велігоцької, картини Лерман мають «емоційний» підтекст, який додає унікальності її творчого стилю.

Прагнення мирного цілісного життя відобразилися в серії творів, які художниця створила як відгук на драматичні події в Грузії під час розгону мирних демонстрантів. Реакцією художниці на трагічну гибель людей стали промовисті картини «Ніч» з тілом убитої жінки, «Тривога», на якій зображена мати, що пригортає своє дитя до серця.

Київські шанувальники образотворчого мистецтва пам’ятають персональні виставки Зої Лерман, які відбулися у 1994, 1998-му та 2008 роках. Червоною стрічкою в її творах проходила потужна енергетика позитивного внутрішнього стану мисткині, її віра в силу людського духу. Все це має особливе значення для нас, сучасників, які виборюють мирне життя на своїй землі. 

Коли я замислюся, де ми українці беремо сили, щоб долати жахливу навалу агресора, варварську несправедливість, то серед багатьох творів відокремлюється картина З. Лерман «Батьківство». Художниця створила потужний образ надійності, любові та ніжності в образі батька, який пригортає до серця свою дитину. Композиційна побудова картини спрямовує увагу глядача до могутніх рук батька, що в цілому сприяє відчуттю сили та захисту. 

Твори З. Н. Лерман зберігаються в фондах Національного художнього музею України, Музеї сучасного мистецтва України, Дирекції художніх виставок НСХУ та приватних зібраннях у Європі, США, Ізраїлю.
А ми впишімо з пошаною і гордістю ім’я Зої Лерман у скарбницю «Кассандр мистецької світлиці».