Лихо над лихами

Жив на світі бідний чоловік. Не знав він, за що взятися, щоб якось прожити з сім’єю, не вмерти з голоду.
— Немає кращого ремесла, як ліпити нові горшки й дротувати розбиті! — сказав він якось жінці й вирішив стати гончарем, а заодно й горшки дротувати.
Так і прозвали того чоловіка — Горшкодротар. Влітку чоловік робив з глини горшки, обпалював їх, возив до міста продавати. Зимою ходив по селах, дротував розбиті горшки, глечики та інший посуд. Непогано заробляв: за новий горщик йому насипали такий же горщик зерна, за подротований — півгоршка.
Везе, бувало, Горшкодротар горшки на ринок, весело насвистує та ще й наспівує, щоб люди знали:
— Горшки на продаж, горшки дротувати!
Почув якось цар, як дротар наспівує, й дуже сподобалося йому, що той хоч і бідний, та веселий.
— Чого ти, чоловіче, такий веселий? — питає цар.
— А чому б мені не радіти, не веселитись, коли я в житті ніякого лиха не знаю?
— Скажи, чоловіче добрий, чи ти можеш відповісти на таке запитання: що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
— А чому б мені не відповісти? Знаю!
— Отож я своїм міністрам і загадаю таку загадку, хай попробують відгадати. Тільки ти дивись, нічого їм не кажи, якщо тобі добре не заплатять.
Скликав цар всіх міністрів до себе:
— Ви в моїй державі наймудріші люди. Ось я вам загадаю загадку: відгадаєте — будете і далі міністрами, не відгадаєте — ідіть під усі сто вітрів.
— Загадуй, відгадаємо! — закричали міністри, не давши цареві й договорити. Цар і питає:
— Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
Задумалися міністри.
— Ні, ми так швидко не відгадаємо!
— Приходьте тоді через три дні.
— Світлий царю! Три дні для такої загадки — мало! Дай нам бодай два тижні.
— Хай буде по-вашому! — погодився цар.
Пішли міністри по всій країні наймудріших людей розпитувати, та ніхто не може загадку розгадати. Зібралися вони через тиждень знову в царя.
— Ну що, мої славні і мудрі міністри, відгадали?
— Ще ні! — відповіли в один голос міністри.
Тим часом до палати залетів знадвору веселий приспів Горшкодротаря:
— Горшки продаю, горшки дротую!
— Пресвітлий царю! Дайте такий наказ, який заборонив би всіляким горшкодротарям кричати під царськими вікнами, — каже один із міністрів.
— Хай собі виспівує, коли він лиха не знає! — відповів на це цар.
Тут піднявся ще один міністр і каже:
— А може, він розгадав би загадку?
— Спробуйте! — відповів цар.
Наступного дня найстарший міністр відшукав у місті Горшкодротаря.
— Послухай, Горшкодротарю! Відгадай загадку!
— Яку?
— Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
— Я й не такі загадки відгадував, а над цією й думати нічого!
Міністр аж очі витріщив.
— Тобі, може, й дурниця, а я вже тиждень ходжу поміж мудрих людей, звідуюся, й ніхто мені не може допомогти відгадати.
— Даси сто золотих — відгадаю! — мовив Горшкодротар.
Бачить міністр, що Горшкодротар не жартує, виплатив сто червінців.
Горшкодротар і каже:
— Хіба може бути більше лихо, як злі сусіди? Це перше лихо на білому світі!
З цим і пішов міністр до царя. По дорозі зустрічає другого міністра. Той питає:
— А що, відгадав Горшкодротар?
— Аякже, відгадав за сто золотих!
— Хай він провалиться, той Горшкодротар, — мовив другий міністр. — Щоб я йому сто золотих платив!
Та хоч і розізлився на Горшкодротаря, все ж хотілося йому залишитися міністром. Довелося піти до Горшкодротаря, поклонитися:
— Скажи мені, що то на світі за лихо, що над усіма лихами лихо?
— Плати сто золотих, скажу.
— Чи не багато це?
— Думаю, що ні!
Виплатив міністр сто золотих і чекає.
— Немає в світі гіршого лиха, як лиха жінка!
Прийшов до Горшкодротаря і третій міністр. І не тільки не поклонився, а набундючився й каже:
— Ей, ти, Горшкодротарю, що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
— Плати сто золотих, скажу.
— А ти хіба не бачиш, що я міністр? Я в царя права рука, тому мені всі повинні безплатно відповідати!
— Бідному чоловікові і за спасибі відгадав би, а тобі не скажу. Коли ти міністр, то маєш чим заплатити.
Розізлився міністр на Горшкодротаря й пригрозив:
— Ти, сякий-такий, знаєш, що я можу тебе розорити?
А Горшкодротар йому:
— Воно й видно, що ти і торбу взяв би від жебрака.
— Бачу, що з тобою не дійти до кінця. Даю тобі п’ятдесят золотих! Досить з тебе!
— Я за п’ятдесят і рота не розкрию!
Пішов розлючений міністр, так ні до чого й не договорившись.
На другий день прийшов знову:
— Ну що, дійшов до розуму? Береш п’ятдесят золотих?
— Ні, не беру!
— На вже, на! — шпурнув міністр гаманець на стіл. — Ось тобі сто золотих, кажи швидше!
— О ні, за сотню я сьогодні не скажу!
— А скільки ж тобі?
— Даси двісті — скажу!
Міністр вже і погрожував, і залякував, та нічого не добився.
Приходить на третій день:
— Ну, береш сотню?
— Ні, не беру.
— На, маєш двісті золотих, — шпурнув міністр гаманець Горшкодротарю.
— Ні, пане, тепер хоч би і тисячу давав, не скажу!
— Що, розбагатів надто?
— Не розбагатів, треба було вчора давати, скільки просив.
От прийшов строк, зібрав цар міністрів. Питає третього:
— Як у вас справи? Відгадали загадку?
— Пресвітлий царю, почекайте до полудня.
— Добре, почекаю! — погодився цар.
Прибіг міністр до Горшкодротаря, впав перед ним навколішки й благає:
— Відгадай ту загадку, зглянься! Не відгадаєш — мені кінець. Проси, що хочеш!
— Добре, добре! — каже Горшкодротар. — Коли так просиш, я тобі й без грошей скажу. Тільки ти ось що зроби…
Міністр дуже зрадів, коли почув, що Горшкодротар і загадку відгадає, і грошей не візьме, — і на все погодився:
— Що тільки накажеш, все зроблю!
— Посади мене на візок і вези в царський двір.
— Змилостився! — заблагав міністр. — На десяте село відвезу на собі, тільки не на царський двір! Побачить мене цар в упряжці — я крізь землю провалюсь від сорому!
— Скажу тільки при цій умові. А там роби, як сам знаєш!
Бачить міністр, що немає порятунку, впрігся до візка і везе Горшкодротаря разом з його горшками. Той сидить наверху й на весь голос приспівує:
— Горшки, кому горшки? Горшки дротувати!
— Та ти хоч не кричи! — просить міністр. — Дам тисячу золотих, тільки замовкни.
Та Горшкодротар не слухає, усе наспівує. На його голос вийшов цар з двома міністрами. Бачить — третій міністр тягне візка, а на візку горшки і Горшкодротар сидить, приспівує. Махнув цар рукою, щоб зупинився.
— Хто тебе везе? — питає Горшкодротаря.
— Дурна голова! Гіршого лиха й не знайти, це вже дійсно лихо над лихами!

Цар покликав до себе Горшкодротаря й міністра: — Віднині будеш ти, Горшкодротарю, міністром, а цей хай ліпить горшки і дротує їх.