Жерар Філіп та його Фанфан-Тюлпан

«Лише пристрасті надають життя мистецтву…» 
Стендаль «Життя Россіні»

«Ти єдиний актор післявоєнного покоління, який усім серцем глибоко усвідомив сподівання народу» – звернувся до Жерара Філіпа у своєму листі його друг і вчитель Жан Вілар, видатний французький режисер і очільник Національного народного театру в Авіньйоні. Мабуть, у цьому був секрет надзвичайної слави Жерара Філіпа у Франції, яка охопила Європу та увесь світ. Це був Ален Делон 50-х років минулого століття. Проте у пам'яті багатьох Жерар Філіп назавжди лишився Фанфаном-Тюльпаном. Саме з цим екранним образом асоціювалися молодість, краса і пристрасть. І це при тому, що за 17 років свого короткого життя (36 років) він зіграв ролі в 30 фільмах і 19 п'єсах. Смерть зустрів у колеті Родріго з п'єси Корнеля «Сід», його найулюбленішій ролі. Колись в Авіньйоні, після тріумфального виступу у цій п'єсі Жерар заповідав своїй коханій дружині Анн поховати його у цьому вбранні. «Він був символом, виправданням нашого покоління, тому що його життя було цільним, його манера гри зразковою...» – згадував його колега, французький артист Серж Реджіані на сторінках спогадів Souvenirs et témoignages. 65 років тому, 25 листопада, пішов з життя геніальний артист театру і кіно Жерар Філіп.

Під сонцем Провансу

Майбутня зірка театру і кіно народилася на півдні Франції, у Каннах, райському куточку на Лазуровому узбережжі Середземного моря 4 грудня 1922 року. Під час пологів немовля ледве не померло, врятував лікар. 

Його батько – Марсель Філіп, колишній адвокат, присвятив себе комерційній діяльності; йому належали чималі земельні угіддя у Провансі. Мати мала чеське коріння: її бабуся походила з Праги. У пам'яті дитини лишилася рідна домівка на березі моря, спілкування з матінкою і старшим братом Жаном та рідне місто, яке тоді ще не було місцем проведення міжнародних кінофестивалів. 
Потяг до природи народився у Жеже (так Жерара називала мати) у мальовничих куточках французької Рив'єри, куди частенько навідувалися туристи. Про що може мріяти хлопчина-підліток під враженням від творів Фенімора Купера та Майн Ріда? Мабуть, про дивні пригоди в екзотичних країнах. Здається, він про щось мріяв увесь час, шукав у підсвідомості дещо важливе у своєму душевному стані, навіть прислуховуючись до себе. 

Вже у школі Жерар привертав увагу до себе своїми артистичними талантами, однак батько вважав, що майбутнє сина у юридичній справі. Чомусь батько сподівався, що з часом Жерар, його молодший син, очолить сімейний бізнес, а саме ресторани та інші заклади на Лазуровому узбережжі. 

Через тиск авторитарного батька Жерар був змушений поступити в Юридичний інститут. Однак ще раніше акторський талант юнака розпізнала Сюзанна Девуайо, колишня актриса Комеді Франсез. Вона й порадила матусі юнака звернути на це увагу.

Ось така колізія виникла на порозі життя 18-річного Жерара Філіпа! 

Тим часом, назрівали драматичні події Другої світової. Як і кожний пересічний француз, Жерар вважав, що Гітлер не спроможний перемогти Францію. Однак у червні 1940-го, нацисти марширували в Парижі. Принизлива капітуляція Франції, її окупація вермахтом болюче вразили Жерара Філіпа як і всіх французів. 

Це була національна катастрофа…

Тим часом, натовпи біженців з півночі країни, рятуючись від нацистів, заполонили Канни та інші міста французької Рив'єри. Серед них були чимало діячів театру і кіно.

Роки німецької окупації збіглися з процесом мистецького навчання Жерара у творчій майстерні режисера Марка Аллегре. 

Проте Жерар, вже відомий актор, не міг стояти осторонь від драматичних подій у житті Франції. У серпні 1944-го разом з іншими французькими патріотами Жерар брав участь у паризькому повстанні – звільненні Парижа від німецьких загарбників. 

Від театральної рампи до кінокамери

Жерар з ентузіазмом взявся за театральну справу, намагаючись наздогнати усе втрачене за роки окупації. Сам час диктував його сценічному мистецтву утвердження непохитних людських цінностей у повоєнну епоху. Його незламність та оптимізм підтримували друзів і колег з творчого цеху. 

Перші кроки на сцені принесли Жерару успіх. Ще до закінчення війни Жерар зіграв у спектаклях «Проста доросла дівчина» та «Молода дівчина знала…». Наступна роль Янгола у спектаклі Жана Жироду «Содом й Гоморра» у 1943 році принесла Філіпу театральну популярність. Водночас Жерар відчував, що йому бракує акторської майстерності. Тому в жовтні 1943-го він здав вступні екзамени у Консерваторію драматичного мистецтва, яку закінчив у класі Жоржа Ле Руа. Там він не тільки поліпшив свій артистичний рівень, але й навчався основ продюсування. 

«Жоржу Ле Руа я зобов'язаний більше, ніж кому іншому – згадував Жерар. Він відчував п'єсу краще, ніж її автор, і зігрівав ролі знанням людської психології».

Водночас Філіп грав головну роль у режисера Жака Еберто у спектаклі «Калігула» (за п'єсою Альбера Камю). За основу п'єси Камю використав біографію Калігули, яка наведена в історичному циклі біографій римських імператорів Гая Светонія Транквілла «Життя дванадцяти цезарів». Ця роль Жерара Філіпа мала приголомшливий успіх. Її оцінила навіть сама зірка кіноекрану Марлен Дітріх, яка вбігла за куліси театру, щоб привітати Жерара. І це було для нього найкращою нагородою і похвалою: «Де Ви з Вашою молодістю, красою і талантом можете проявити себе у романтичному амплуа? Романтизм у театрі – справа минулого, а в кіно – майбутнього. З Вашими  данними, Жерар, на екрані можна творити чудеса». Вечорами ім'я Жерара над входом у театр Еберто спалахувало неоновими буквами, зростала увага до нього з боку преси, яка називала його «великим актором Франції». З'явилися і шанувальниці його таланту…

Ця роль стала знаковою у театральній кар'єрі Жерара Філіпа. 

Поряд з тим кінорежисери не могли не помітити вродливого і високого на зріст юнака з блакитними очима. Тріумфальні виступи актора у театрі сприяли його популярності за океаном. Він отримав запрошення до Голлівуда, від якого відмовився. Жерар ясно усвідомлював, що він нагально потрібен на Батьківщині, яка ще не отямилася від національної катастрофи 1940-го та потребувала очищення і відновлення. Отже, він прагнув виконати свою культурну місію – втілювати у мистецтві ідеального героя, щоб допомогти французам загоювати свої психологічні травми. 

Замість Америки Жерар поїхав у березні 1947-го в Рим, де кінорежисер Крістіан-Жак розпочинав знімати «Пармський монастир» за романом Стендаля. 

Вирішальною в театральній кар'єрі Жерара була зустріч з режисером Жаном Віларом 1948 року, який запропонував йому зіграти роль Родріго у п'єсі Корнеля «Сід». 

Спочатку Жерар відмовився, оскільки не вважав себе трагіком, але згодом погодився. Прем'єра відбулася у липні 1951-го на Авіньйонському фестивалі. Сама ідея цього фестивалю полягала у створенні народного театру, про який мріяв Ромен Роллан. А саме, вистави мали проходити в стародавньому місті просто неба на міських площах, а головним залом для глядачів форуму традиційно служив дворик Папського палацу. Відтоді Авіньйон став улюбленим містом Жерара. Воно нагадувало йому старовинний фоліант, повний таємниць й містики, Франческо Петрарку та його кохану Лауру.

З часом, Жерар Філіп став провідним актором у трупі Національного народного театру, де зіграв чимало ролей: Лоренцо Медічі («Лорензаччо» Альфреда де Мюссе), Річард ІІ (п'єса Вільяма Шекспіра), Рюї Блаз (п'єса Віктора Гюго) та ін.

Жерар мріяв зіграти роль Гамлета в однойменній п'єсі Шекспіра, проте передчасна смерть завадила цьому. Поряд з тим, він зазначав: «Театральний досвід дуже важливий для актора, який прагне глибоко опанувати мистецтво кіно».

Тим часом, Крістіан-Жак підготував сценарій кінофільму «Фанфан-Тюльпан». Щодо головного героя у нього не було сумнівів: героєм мав стати тільки Жерар Філіп!

Фанфан-Тюльпан в історії мистецтва

Як і передбачалося, Жерар Філіп відразу погодився зніматися у цьому фільмі. 

На деякий час (від серпня до жовтня 1951 року) провансальські поля перетворилися на арену бойових дій французької армії на чолі з Людовіком ХV (Марсель Ерран). З самого початку фільму був заданий іронічний тон стосовно цієї «війни у мереживах»..

Головна мета режисера була висміяти війну, яку вигадав самовпевнений король, переконати глядача у її безглуздості та показати тріумф молодого ловеласа. 

…ХVІІІ століття. Йде війна французів з «бошами» (тобто пруссаками). У Франції оголошена вербувальна кампанія. І ось тут виникає постать баламута й шибеника Фанфана, якого давно вже мріють відлупцювати не один «рогатий» чоловік чи батько. Рятуючись від родичів дівчини, яку він намагався спокусити, Фанфан поспіхом увірвався у фільм і швиденько записується до війська після того, як сержант Аквітанського полку Лафраншиз (Неріо Бернарді) оголосив селянам про набір рекрутів. Адже Фанфану наворожила чарівна циганка, що він стане чоловіком королівської дочки. Щоправда, циганка Аделіна (Джина Лоллобріджида) виявляється хитрою донькою сержанта-вербувальника Лафраншиза, яка, таким чином, заманює нових рекрутів у полк. Але Фанфана це ніяк не бентежить, він не відступає від своєї мрії та вирушає на війну. 

На шляху до полку він врятовує маркізу де Помпадур (Женев'єва Паж) і принцесу Анрієтту (Сільві Пелайо), дочку короля, від нападу розбійників. Від маркізи Помпадур і королівської доньки Фанфан вимагає нагороду – поцілунок, адже він ще не знає, що перед ним королівські особи. Але отримує в подарунок від маркізи срібний тюльпан і прізвисько Тюльпан. Дізнавшись, що він цілувався з королівською дочкою, Фанфан вирішує, що пророцтва Аделіни починають збуватися. 

Однак армія йому прийшлася не до смаку: дуже швидко Фанфану набридло виконувати безглузді команди солдафона Фьєр-а-Бра (Ноель Роквер). Це супроводжується конфліктом і дуеллю на шпагах, у якій, зрозуміло, перемагає Фанфан.

Коли Аквітанський полк розташовується неподалік від королівського палацу, Фанфан проникає через камін в покої принцеси з криком: «Анрієтта! Ви мене впізнали. Полюбіть мене швидше!», а замість любові отримує смертний вирок. Але завдяки сержантській дочці він рятується від шибениці. Фанфан раптово залишає ідею одруження з принцесою і переймається любов'ю до Аделіни: герой пережив чимало пригод, перш ніж Аделіна Лафраншиз, що стала прийомною дочкою короля, буде віддана йому в дружини самим Людовиком ХV. Отже, пророцтво справдилося.

У кінофільмі Фанфан уособлює собою галльський дух: він відчуває свою спроможність стати творцем власної долі. Таким чином, він споріднений з образом д'Артаньяна Олександра Дюма. Завдяки Жерару епізоди бійок Фанфана сприймаються як своєрідний виклик долі, як самоствердження героя, а його тріумф здається природним і переконливим. Цьому сприяє і динамічний темп показу кадрів у бойових сценах. Невипадково режисура кінофільму Крістіана-Жака була високо оцінена – призом Каннського кінофестивалю. На Берлінському кінофестивалі «Фанфан-Тюльпан» здобув приз «Срібний ведмідь». Привабливість образу Жерара-Фанфана, заразлива веселість цього баламута сприяли надзвичайному успіху кінофільму у глядачів усього світу.

Напевно, образ Фанфана забезпечив Жерару Філіпу таку славу, яку він більше не пізнав у майбутньому. Це був кумир молоді, Ален Делон 50-х років. Відтепер кожна роль актора сприймалася крізь призму легенди про Фанфана-Тюльпана. Навіть у Китаї за доби Мао-Цзе-Дуна цей кінофільм було дубльовано китайською мовою, а в пекінських кінотеатрах частенько лунали оплески на адресу Жерара-Фанфана. Саме цей екранний образ приголомшив мільярд жителів Земної кулі від Нью-Йорка до Шанхая, Стокгольма і Токіо. І Фанфан-Тюльпан назавжди увійшов в історію: він житиме завдяки мистецтву кіно, він хвилюватиме людей своєю молодістю, красою і пристрастю…