Оксана Калінчук: «Диво калинове» – це моє життя, моя духовна фортеця…»

Народний художній колектив вокально-хорова студія «Диво калинове» працює при Центрі позашкільної роботи Святошинського району Києва, який щойно відзначив своє 50-річчя. 
Керівниця студії – Оксана Калінчук, народна  артистка України, яскрава й неповторна співачка, талановитий педагог. Пані Оксана охоче розповіла про життя і творчість  студії.

 – Пані Оксано, як прийшла ідея створити студію з такою чудовою назвою «Диво калинове»?

– То був вересень 1996 року. Я  навчалася на другому курсі НПУ імені Михайла Драгоманова і була солісткою фольклорного ансамблю Національної філармонії України «Веселі музики». Здавалося б, що цього достатньо, але ж ні… Мною рухало вроджене бажання навчати, а також створити духовно-мистецький осередок, в якому будуть панувати любов, душевне тепло, щирість і правда, а також високе мистецтво, яке торкатиметься найтонших струн людської душі. Буквально за декілька хвилин під час розмови з колишнім директором Центру позашкільної роботи Наталією Савенко  з'явився новий колектив – фольклорний ансамбль  «Диво калинове». Чому саме ця назва?  В батьківській оселі завжди було увімкнуто радіо, звісно, слухали улюблені передачі, а  серед них – радіопрограма українського поета, педагога, громадського діяча Дмитра Білоуса, яка називалася  «Диво калинове».  Ця назва зайшла в моє серце і душу, була для мене особливою. Отож без вагань і роздумів  народилося «Диво калинове».

–  Велику роль досить часто відіграє і творчий колектив…

– Так, для мене творчий колектив  – це дуже складний «організм». Члени колективу впливають один на одного так, що функціонують разом як єдина система:  вони ростуть і розвиваються. Це люди, пронизані єдиною думкою, ідеями, баченнями. Організація такого складного процесу вимагає неабияких якостей керівника – це талант від Бога, мудрість і розум, і найголовніше – бачення на рівні дитини як особистості, так і  члена колективу. Робота з дітьми  – це дуже велика відповідальність. Адже, приводячи дитину в колектив, батьки повністю віддають в руки педагога її долю. Тому серед завдань студії «Диво калинове», крім виховання вокально- грамотної дитини, також виховання щасливої і духовно здорової людини.

–  А як заохотити дитину без нав’язливості?

– Дуже важлива перша зустріч викладача з дитиною. Діти надто чутливі до добра і зла, до справжньої краси. Спілкування з дитиною відбувається на тонкому рівні. Важливо побачити її природність, відчути настрій, а ще важливо, щоб дитина вам повірила й довірилася. І якщо відбувся ось цей контакт – це вже великий успіх. А решта вже на другому місці. Звісно, дітки мріють про красиві пісні, цікаві зустрічі, подорожі, конкурси. Без промінчика сонця і добра в душі дитини її пісню не почують. От і формуємо звук там, вгорі, над голівкою, щоб долетів до слухача, щоб він отримав насолоду, щоб відбулося спілкування на відстані душі, щоб дитячі голоси ще довго-довго зігрівали серце.
І народжуються яскраві особистості в колективі, якими ви пишаєтеся.

– Головну роль відіграють викладачі студії – талановиті музиканти і педагоги. Звісно, педагогічний склад змінювався протягом років існування студії. Головні вимоги  –  це любов до дитини і високий професіоналізм. Я пишаюся педагогами студії. Сьогодні це яскраві особистості: талановиті, мудрі, молоді, креативні, вмотивовані – Анна Крижановська, Тетяна Надолінська, Олена Касмовіч, Максим Кущов. 

Наші вихованці, наші дітки. Дотримуючись педагогічної етики, я би не хотіла виділяти когось. Адже серед головних завдань колективу є виховання високодуховної особистості. Я безмежно люблю кожну дитину, всі дуже цікаві, особливі. Звісно, є діти, імена яких, як ті промінчики, осявають  «Диво калинове»  в Україні і за її межами, які незрадливо несуть в серцях любов до національного вокального мистецтва. Художній колектив відомий як своїми яскравими солістами, так і неповторним хором.  

А репертуар студії – це найкращі зразки класичної вокальної музики, народної творчості, пісні сучасних поетів та композиторів, поетичні твори, театральні постановки, оскільки серед предметів, які вивчають діти – акторська майстерність.

–  Вам є чим і ким пишатися… 

– Виступи маленьких талановитих артистів – це яскрава сторінка колективу. Кожна дитина прагне переступити поріг того святого місця – сцени. Перш ніж випустить вихованця на сцену, проводиться дуже глибока духовно-психологічна робота,  майстер-класи, запис в професійній студії звукозапису. Артист на сцені повинен жити, нести правду через твір мистецтва – тільки тоді його слова і вокальні звуки доторкнуться душі слухача. Як результат такої роботи – це великий успіх маленьких співаків і акторів, їх перемоги на міжнародних і всеукраїнських конкурсах та фестивалях, виступи на професійних сценах, участь в проєктах, теле- і радіопрограмах.

Особисто для вас цей колектив…  Як би продовжили думку?

«Диво калинове» – це моє життя, моя духовна фортеця, моя втіха, радість, гордість і культура майбутньої України.  Це моя  «дитина», а для матері  дуже важливо, якими будуть її вихователі, а також, щоб дитинство і майбутнє були щасливими. 

Як показує практика, вокально-хорова студія є також заняттями по вокалу для мене особисто, оскільки я систематично по 5–6 годин на день розспівуюся, формую вокальну позицію учням на власному прикладі, ставлю дихання. Мій тембр, який сьогодні чують слухачі, сформований на уроках вокалу для дітей – це поєднання класичної вокальної школи і народної манери співу. Я викладаю всі вокальні манери.

І найголовніше: як людина іде в храм до Бога, несе свої думки, почуття: радість, а частіше, душевний біль, і очікує на допомогу Господню, сподівається на втіху, милосердя, пораду, так і я поспішаю в своє маленьке «Диво калинове». І якщо іноді заходжу  зі зневірою, сумом, розпачем, тягарем в душі від реалій життя, виходжу в світлій радості, гармонії, мріях і правдивому бажанні жити. Розправляю крила і лечу в майбутній день.

– Зараз особливий час… Доводиться працювати в умовах війни… В чому знаходите силу?

–  Війна. Це страшне слово все перевернуло в душі, в свідомості. Робота в умовах війни – це щоденна, цілодобова боротьба, це незламна воля і мужність педагогів, дітей і їхніх батьків. Вимоги Департаменту освіти стали більш суворими, ніж в довоєнний час. Збільшився об'єм роботи. Висвітлення результатів  роботи в соцмережах вимагає нових форм, нового техобладнання, самоосвіти педагогів. Опрацьовується велика кількість матеріалів. Все це відображається на стрімкому розвитку дітей. «Тривоги» вимагають неабиякої творчості й винахідливості на шляху до виконання завдання. Пролунала «тривога» – діти з педагогами йдуть в укриття і  продовжують роботу. Часто пізно увечері приходять повідомлення від дітей або лунає телефонний дзвінок: «Оксано Василівно, я завершила роботу, я поставила перед собою завдання доробити презентацію сьогодні, бо не можна відкладати, саме так формується моя воля!» Ось такі вони діти війни – з незламною волею і вірою в Перемогу. В України є міцне майбутнє.
                                                                              

Людмила ЧЕЧЕЛЬ