Черчилль і Гітлер: історія протистояння
«Якщо ми будемо сваритися з минулим, то ризикуємо втратити майбутнє»
В. Черчилль
У Лондоні, перед стінами Вестмінстера, височить пам'ятник Вінстону Черчиллю, прем'єр-міністру Великої Британії та головному герою британської історії ХХ сторіччя. У його дебелій фігурі нема нічого від грації античних героїв. Однак скульптор знайшов оригінальне рішення свого проєкту, слушно вважаючи, що статуя Вінстона Черчилля не потребує якихось прикрас, адже у пам'яті британців він залишився ось таким – не декоративним, а справжнім творцем національної історії. Сила й мужність Черчилля, його ораторський хист зміцнювали волю британців та надихали їх незламність під час Другої світової війни. Він був першим в Європі, хто гідно відповів на погрози Гітлера: We shall never surrender («Ми ніколи не здамося»). А потім це довели британські льотчики у боях з люфтваффе. Саме так служив він Великій Британії, саме так він сподобився любові британців та усього людства. 30 листопада цього року відзначатиметься 150-річний ювілей від дня його народження.
ДИТЯ ВІКТОРІАНСЬКОЇ ЕПОХИ
Сер Вінстон Леонард Спенсер, старший син лорда Рендольфа Черчилля і леді Дженні Черчилль, американки за походженням, народився 30 листопада 1874 року в палаці Бленхейм, Оксфордшир, родовому маєтку свого дяді герцога Мальборо. Його пращур, Джон Черчилль, перший герцог Мальборо, був знаменитий своїми перемогами над французькою армією у війні за Іспанську спадщину. Зокрема у битві при Мальплаке, у якій брав участь також французький генерал д'Артаньян, славнозвісний герой серії пригодницьких романів Олександра Дюма («Три мушкетери» та інші). Саме своєму пращуру, першому герцогу Мальборо, присвятив свій чотиритомний життєпис його нащадок Вінстон Черчилль («Мальборо: його життя й час»).
Вінстон ніколи не вважав своє дитинство найкращим періодом свого життя. Однак казав з гордістю: «Я дитя вікторіанської епохи…» Не дарма стояв він у натовпі серед тих, хто вітав королеву Вікторію із золотим ювілеєм її правління.
Йому з дитинства нагадували про власні обов'язки перед предками, а саме – зберігати міць Британської імперії. Виховання й система освіти закріпили його генетичний код. Та ще й аристократичні розваги – полювання й бали…
Зі смертю батька єдиною порадницею у житті Вінстона лишалася мати. Вона мала багато планів щодо політичної кар'єри сина, а спочатку ввела його у вишукане коло політичної еліти Лондона. Це допомогло йому зробити перший крок у політику – пройти в парламент Великої Британії від консервативної партії.
Партійні доктрини не дуже хвилювали Черчилля. Однак він дуже цінив, коли визнавали його талант. Першу світову війну Черчилль зустрів на посаді Першого лорда Адміралтейства (тобто військово-морського міністра). Він опікувався зміцненням боєздатності британського флоту, наполягав на нарощуванні будівництва підводних човнів, а також наголошував на важливості розвитку нової галузі – військово-морської авіації. Поряд з тим Черчилль висунув кілька пропозицій, зокрема розробку танка, і виділив на його створення кошти Адміралтейства. У вересні 1914 року Черчилль взяв на себе повну відповідальність за протиповітряну оборону Великої Британії та закликав експериментувати з різними способами використання літаків для військових цілей.
Черчилль цікавився близькосхідним театром воєнних дій. Він пропонував атакувати Туреччину в Дарданеллах, сподіваючись, що в разі успіху британці можуть навіть захопити Константинополь. Британські експедиційні сили розпочали штурм Галліполі, однак зазнали фіаско. Загинуло більше 40 тис. британських вояків.
У парламенті багато депутатів, зокрема консерватори, покладали особисту відповідальність на Черчилля. Через те він змушений був піти з Адміралтейства. Ці події тяжко позначилися на психологічному стані Вінстона. «Чорний пес» меланхолії переслідував його, не давав йому спокою…
НА ЗАХІДНОМУ ФРОНТІ…
Адольф Гітлер народився 20 квітня 1889 року в готелі «У померанця» в Браунау-на-Інні, маленькому австрійському містечку поблизу Лінца, на кордоні з Баварією, на території тодішньої Австро-Угорщини. Він був четвертим із шести дітей Алоїса Гітлера (до того – Шикльґрубера), дрібного митника. Дитинство Адольфа минало під сильним впливом суворого батькового виховання, який хотів примусити сина повторити його кар'єру службовця, та безумної любові матері.
Дитячою читанкою Гітлера були твори Джеймса Фенімора Купера та Карла Мая, відомого у всьому світі як творця образа індіанця Віннету, героїчного вождя апачів. (У 1960-ті роки чимало його романів було екранізовано кінематографістами НДР у співпраці з кіношниками Югославії). У віці 16 років Адольф покинув навчання, щоб стати художником, але його мрії не судилося збутися, тому що він двічі провалив вступні іспити в Віденську академію мистецтв (про що розповідає в Mein Kampf). Члени екзаменаційної комісії вважали, що у нього більше таланту до архітектури, аніж до живопису. (Якимось чином альбом акварелей Гітлера потрапив до українського художника Миколи Глущенка, який 20-ті роки мешкав у Берліні та Парижі, займався живописом, виконуючи складні завдання радянської розвідки). Відомо, що у 60-ті роки минулого століття цей альбом акварелей ще зберігався у Глущенка, який мешкав тоді у Києві в буд. №14/8 по вул. Володимирській.
Першу світову війну Гітлер зустрів в Мюнхені, куди переїхав з Австрії. У жовтні 1914 року він був відправлений на Західний фронт, де брав участь у багатьох боях на території Французької Фландрії. За численними свідченнями, він був обачним, дуже сміливим і чудовим солдатом. Свідчать про це й нагороди: Залізний хрест першого й другого ступенів, Хрест з мечами за бойові заслуги III ступеня, полковий диплом за видатну хоробрість. Разом з тим, були рани та ураження. В битві на Соммі Адольф був поранений у ліве стегно осколком гранати, після чого потрапив у лазарет Червоного Хреста. У жовтні 1918-го – отруєння газом під Ла Монтень внаслідок вибуху хімічного снаряда поряд з ним. При цьому – ураження очей і тимчасова втрата зору.
Таким чином, Адольф Гітлер пізнав усі прикрощі війни на власному досвіді.
Після завершення Першої світової Гітлер у листопаді 1918 року повернувся до Мюнхена. У вересні 1919 року він уперше відвідав збори Німецької робітничої партії, яку очолював Антон Дрекслер. Адольф вступив до лав цієї партії; він став її 55-м членом. Саме в цей період відкрився його ораторський талант. Ставши з часом місцевим партійним лідером, Гітлер почав розширювати свій вплив, виголошуючи промови на дедалі вищому й вищому рівні. Його навіть почали називати «німецьким Муссоліні».
Початок 1923 року відзначився у Німеччині загостренням кризи у багатьох сферах суспільства. Після поразки у Першій світовій війні, на тлі безконтрольної інфляції, країною прокотилася хвиля страйків та демонстрацій. У цих умовах нацисти на чолі з Адольфом Гітлером вступили в союз з правими консерваторами-сепаратистами, що перебували при владі в Баварії, і почали спільно готувати виступ проти уряду в Берліні. Авантюризм Гітлера, його потяг до екстремізму виявилися під час так званого «пивного путчу» у Мюнхені, який розпочався 8 листопада 1923 року в приміщенні пивного бару «Бюргербройкеллер». Там зібралися баварські сепаратисти та Адольф Гітлер, який оголосив про формування нового уряду на чолі з собою. За наказом Гітлера були арештовані як заручники члени міської ради Мюнхена. Путчистам, однак, не вдалося захопити об'єкти стратегічного значення, у тому числі телеграф та телефонну станцію, звідки представники влади повідомили Берлін про путч у Мюнхені. Наслідком його став судовий процес, що проходив у лютому-березні 1924 року. На лаві підсудних опинився лише Адольф Гітлер та декілька його поплічників. Суд засудив його за державну зраду до 5 років ув'язнення. У камері в'язниці Ландсберг Гітлер почав диктувати Рудольфу Гессу свій політичний маніфест Mein Kampf («Моя боротьба»), де виклав основні засади своєї екстремістської ідеології – пангерманізму, шовінізму та антисемітизму.
ВОРОГ ЗА РЕЙНОМ
В 1930–1939 роках Черчилль відійшов від політичного життя в історію. Він розпочав працювати над біографією свого предка герцога Мальборо, а рідну домівку перетворив на історіографічну майстерню. Влітку 1932 року Черчилль вирішив відвідати Німеччину, щоб побувати на місцях битв свого предка.
І те, що він там побачив, глибоко вразило його…
Черчилль прибув до Німеччини у її доленосний час, коли у країні точилася запекла боротьба за владу. Там відчув він атмосферу гітлеризму та переконався, що нацистський рух був головним предметом роздумів пересічного німця.
Черчилль прочитав Mein Kampf («Моя боротьба») Гітлера відразу після публікації її англійського перекладу. Напевно, завдяки своїй політичній інтуїції, він один з перших у Британії (та й у всій Європі) усвідомив сенс дуже відвертого звернення Гітлера до німецької нації. Черчилль швидко зрозумів, яку загрозу для людства несе цей режим.
30 січня 1933 року Адольф Гітлер прийшов до влади: рейхспрезидент Пауль Гінденбург призначив його рейхсканцлером (фактично – прем'єр-міністром) Німеччини. Щоб утвердитися у ролі фюрера німецької нації Гітлеру знадобилися «Ніч довгих ножів», усунення Ернста Рема, лідера штурмових загонів, та смерть Пауля Гінденбурга. Уся подальша державна політика Гітлера полягала у повній централізації влади та встановленні жорстокого тоталітарного режиму. Після смерті Гінденбурґа Гітлер зайняв його місце, а також запровадив найвищу державну посаду Німеччини – «фюрера і рейхсканцлера», яку він займав аж до 1945 року.
З приходом до влади фашистів зовнішньополітичний курс Німеччини докорінно змінився. Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини з Ліги Націй у жовтні 1933 року. Тоді ж Німеччина покинула і Женевську конференцію по роззброєнню, та оголосила про запровадження військової повинності. Рейхсвер перетворився на вермахт.
У парламенті Черчилль висловив занепокоєння тим, що британський уряд скоротив витрати на повітряні сили, і своєчасно застерігав, що Німеччина незабаром випередить Велику Британію за могутністю своїх військово-повітряних сил. Маючи на руках дані з урядових джерел, що їх конфіденційно надавали йому двоє високопоставлених службовців – Дезмонд Мортон та Ральф Віґрем, Черчилль міг авторитетно оцінювати те, що відбувається в Німеччині, особливо розбудову люфтваффе.
Однак тривогу Черчилля з цього приводу ніхто не поділяв з впливових кіл у країні напевно тому, що Гітлеру вдалося запевнити у своїй миролюбності чимало людей у Великій Британії та усьому світі. В британському парламенті Черчилля зазвичай слухали п'ять-шість депутатів, інші його просто ігнорували. На думку багатьох, Черчилль втратив почуття реальності. Перед студентами Единбурзького університету йому навіть не вдалося виступити: студенти-протестувальники змусили Вінстона піти геть за його антинімецьку риторику. Приниження засмучували Черчилля, але характер його був незламний: він завжди звик йти проти течії. Для нього лишалися два напрямки діяльності – британський парламент та ЗМІ. Протягом лише 1937 року Черчилль опублікував більше 100 статей – від Evening Standart до News of World.
Це був тяжкий період його життя. Він відчував самотність, напевно тому, що був удалині від історичних подій та поза урядом. Черчилль прагнув більше працювати, обробляти свій матеріал про герцога Мальборо. Численні його друзі й вороги дійшли до висновку, що у Черчилля немає політичного майбутнього.
Тим часом, у березні 1936 року Німеччина заявила про денонсацію Рейнського Пакту, і її війська вступили в Рейнську демілітаризовану зону. Увесь світ чекав на реакцію Франції та Великої Британії, головних гарантів Версальського договору. Однак гаранти не реагували. Це був ще один крок пособництва Німеччині з їхнього боку.
Відтоді почалися активні дії англійської дипломатії щодо вмиротворення німецького агресора шляхом перемовин. У європейських політиків складалося враження, що Німеччина готує напад на Схід, зокрема на СРСР. Тим більше антикомуністична риторика німецької пропаганди неначе це підтверджувала. Черчилль застерігав уряд від політики вмиротворення і закликав до колективних дій, щоб стримати німецьку агресію.
Вже у березні 1938 року у Гітлера було в наявності 4 мільйони вояків. А 11 березня того ж року Німеччина здійснила насильницьке приєднання Австрії (аншлюс) до Рейху.
І тоді Черчилль виступив у Палаті громад, заявивши, що «серйозність подій… важко переоцінити». Він почав закликати до укладення пакту про взаємну оборону між європейськими державами, яким загрожує німецький експансіонізм, наполягаючи на тому, що це єдиний спосіб зупинити Гітлера. Але все намарно, і у вересні Німеччина мобілізувалася для нападу на чехословацькі Судети. Черчилль відвідав прем'єр-міністра Чемберлена на Downing Street і спробував переконати його оголосити Німеччині, що Велика Британія почне з нею війну, якщо німці вдеруться на територію Чехословаччини. Але Чемберлен не пристав на це. 30 вересня 1938 року Чемберлен підписав Мюнхенську угоду, погодившись із тим, що Німеччина анексуватиме Судетську область. Виступаючи 5 жовтня в парламенті, Черчилль назвав цю домовленість «повною й очевидною поразкою».
А влітку 1939-го до Москви завітав повноважний представник Гітлера – Іоахім фон Ріббентроп. Він мав укласти 23 серпня історичну угоду – пакт про ненапад між двома полярними за ідеологічними системами державами – СРСР та Німеччиною.
Фюрера найбільш цікавили стратегічні види сировини – нафта, каучук, вольфрам, нікель, соя, необхідні для вермахту. Та головне – він прагнув уникнути війни на два фронти: пакт мав гарантувати йому безпеку в майбутній блискавичній війні на Заході. Для фюрера Сталін був семафором, який мав увімкнути світло його агресії проти Польщі.
Наближалась війна – Друга світова.
Об'єктивний хід подій відчинив перед Черчиллем шлях до влади…
ЙОГО ЗОРЯНИЙ ЧАС
1 вересня 1939-го до Черчилля зателефонував посол Польщі Рачиньський із повідомленням про широкомасштабне вторгнення вермахту та початок війни. Він доповів йому, що німецькі літаки руйнують Варшаву та Краків. А потім події почали розгортатися із надзвичайною швидкістю. Черчилля запросив до себе Чемберлен на Downing Street із пропозицією увійти до складу військового кабінету.
3 вересня 1939 року, дотримуючись своєї обіцянки гарантії кордонів Польщі, Велика Британія та Франція оголосили війну Німеччині. Однак Польща, кинута напризволяще своїми союзниками, була не спроможна уникнути поразки у двобої із набагато переважаючими силами вермахту.
Тим часом, Другу світову війну, як і першу, Черчилль зустрів на посаді Першого лорда Адміралтейства. У воєнних діях на початку війни брав участь лише військово-морський флот Великої Британії. Британські крейсери полювали на німецькі підводні човни, а французькі вояки чекали наступу вермахту за лінією Мажино.
Період так званої «дивної війни» закінчився 10 травня 1940 року. Саме цього дня німецькі війська згідно з планом «Гельб» почали широкомасштабні наступальні дії на території нейтральних Бельгії, Голландії та Люксембургу. Потім через територію Бельгії, обійшовши лінію Мажино з півночі, німецькі війська захопили майже всю Францію. Рештки британської і французької армій були витіснені у район Дюнкерка, де вони евакуювалися до Британії, а Франція була змушена підписати ганебну капітуляцію.
Драматичним подіям евакуації британських і французької вояків був присвячений однойменний фільм «Дюнкерк» режисера Кристофера Нолана.
10 травня 1940 року уряд Чемберлена пішов у відставку, а Черчилль отримав від короля Георга VI carte blanche на формування свого кабінету міністрів.
У своєму виступі 13 травня 1940 року, вже на посаді прем'єр-міністра, Черчилль пояснив людям, що попереду тривалий, тернистий шлях і що кінцевою метою є перемога: «я не можу запропонувати вам нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту». Напевно, ще ніколи в історії людства не очолював націю лідер у такий драматичний для неї момент…
Ось тоді пролунав для Британії час, коли вона лишилась одна перед Німеччиною, якій підкорився увесь Європейський континент. У світі гадали, чи вистачить у Черчилля рішучості відстояти свій Острів? Чи не піде він на компроміс із Гітлером?
На це відповів своєму ворогові саме Вінстон. У наступному своєму виступі у парламенті, 4 липня 1940-го, Черчилль звернувся до британців із промовою, яка буде жити у віках: «Ми будемо йти до кінця… ми будемо битись на морях і в океанах, …ми будемо боронити наш Острів за всяку ціну… Ми ніколи не здамося!»
Його гучний голос лунав понад країною, зміцнюючи волю народу та надихаючи його незламність. Його суворі й мужні слова знайшли гарячі почуття у мільйонів британців, які серцем відчули, що Черчилль – саме той лідер, який може привести їх до перемоги. Цю промову транслювали по ВВС, і кожен з британців оцінив її міць…
Завдяки Черчиллю боротьба британців за виживання стала спільною справою усього народу, адже прийшов час випробувань. Промови Черчилля напередодні війни були опубліковані в збірці під назвою «Поки Англія спала».
Однак фюрер від погроз перейшов до справ: підготував «Директиву №16» щодо вторгнення вермахта на територію Британії під кодовою назвою «Морський лев».
Напевно, британці ще не знали, що чекає іх у випадку окупації Острова. Гітлер планував депортувати до концтаборів на континент усіх чоловіків віком від 17 до 45 років. Разом з тим, Гітлер визначив перелік імен найголовніших персон для депортації, серед яких були Герберт Веллс, Бертран Рассел, Джон Пристлі та інші видатні британці.
Зрозуміло, що очолювати його мав саме Вінстон Черчилль.
Тим часом, тисячі німецьких літаків, немов зграї чорних воронів, перелітали Ла-Манш, торуючи шлях для широкомасштабного вторгнення вермахта на британські острови. Люфтваффе розпочали масовані атаки на Британію, скидаючи бомби на портові міста, аеродроми й судоверфі. А на початку вересня настала черга британської столиці. Під німецькими бомбами гинули тисячі мешканців Лондона, а десятки тисяч лишилися своїх домівок. Пошкоджено та знищено було чимало старовинних пам'яток культури, зокрема будівля Палати громад британського парламенту, у стінах якої Черчилль виступав із промовами протягом 40 років. Побачивши ці руїни, Вінстон не зміг стримати сліз.
Льотчики повітряних сил Британії давали жорстку відсіч фашистським розбійникам. Поруч з британцями у повітряних дуелях брали участь їхні бойові побратими – повітряні аси з Польщі та Чехословаччини. Ось так небувала відвага та героїзм британців допомогли їм виграти цю повітряну «Битву за Британію». Втрати бойових машин британців складали 900, що значно менше від німецьких 1500 літаків.
Героїзмові британських льотчиків Вінстон Черчилль присвятив один зі своїх блискучих афоризмів: «Уперше за всю історію воєн чимало людей мають бути завдячні ось такій невеличкій групі героїв багато чим»…
АНТИГІТЛЕРІВСЬКА КОАЛІЦІЯ
Отже, вторгнення вермахта на територію Британії вдалося уникнути. Фюрер вирішив відкласти цю операцію на потім. В думках його була інша війна – з СРСР, яку планував виграти влітку 1941-го. («І тоді Британія втратить останню надію», – казав він).
Маючи перепочинок, Черчилль вирішив налаштовувати зв'язки із США.
І першим кроком на цьому шляху стала угода із президентом Франкліном Рузвельтом щодо надання Британії допомоги у вигляді 50 старих есмінців для конвоя транспортних суден. Натомість американці отримали британські військово-морські бази у Карибському морі. Завдяки цій угоді Вінстону вдалося перетягнути Рузвельта на свій бік, і, таким чином, закласти засади для створення антигітлерівської коаліції.
Головною проблемою Британії на той час була компенсація зброї, втраченої при евакуації з Дюнкерка. Однак виникла фінансова проблема, оскільки валютні запаси Британії були майже вичерпані. Тому Черчилль особисто звернувся до президента Сполучених Штатів із проханням врегульовати це питання. І тоді Рузвельт взявся впроваджувати новий метод забезпечення потреб Великої Британії, що не вимагав грошової оплати. Це була так звана політика Ленд-лізу, що набрала чинності 11 березня 1941 року. Добрі стосунки Черчилля з президентом США допомогли йому забезпечити постачання життєво важливих харчів, нафти та боєприпасів через північноатлантичні судноплавні шляхи. То було визначним дипломатичним успіхом Вінстона Черчилля.
Слід зауважити, що вся дипломатична й адміністративна діяльність британського прем'єр-міністра йшла під акомпанемент німецьких бомбардувань. Наприкінці грудня 1940-го люфтваффе перетворили історичний центр Лондона на руїни; було пошкоджено чимало цивільних будівель та стародавніх пам'яток архітектури.
Важливою подією 1941 року була зустріч Черчилля із спеціальним представником та найближчим помічником президента США Гаррі Гопкінсом. У Вашингтоні він був одним з найвпливовіших людей «ери Рузвельта». Гопкінс, який спілкувався з британським керівництвом протягом 12 днів, писав Рузвельту, що «Черчилль має надзвичайний вплив на британців та на всі верстви й прошарки британського суспільства».
Аналізуючи інформацію від Intelligence Service, Черчилль дійшов до висновку, що Гітлер повернув на Схід, тобто увесь вермахт і люфтваффе накопичуються навколо радянського кордону. Сприяла тому й інформація, яка була отримана після дешифровки секретних повідомлень від шифрувальної машини «Енігма».
На повідомлення Черчилля у Кремлі не реагували. 15 червня 1941 року він написав Франкліну Рузвельту про те, що «німецький наступ на Росію неминучий»…
22 червня 1941 року о 3-й годині 15 хвилин німецька артилерія та авіація завдали несподіваного масового удару по радянських військах. А о 4-й годині радянський посол Деканозов В. Г. отримав у Берліні «Ноту міністерства закордонних справ Німеччини радянському уряду» – документ про оголошення війни. Полум'я боїв охопило увесь неосяжний простір західного кордону СРСР, від Баренцова до Чорного морів.
В той же день, увечері, Вінстон Черчилль, у своєму виступі по ВВС перед країною та всім світом казав: «…Ми допоможемо Росії і російському народу всім, чим тільки можемо. Загроза для Росії – це й загроза для нас і для Америки, й боротьба кожного росіянина за свою домівку й домашнє вогнище – це боротьба кожної волелюбної людини у кожному куточку Земної кулі».
Вермахт мав тоді успішний досвід перемог на Заході, і переважав Червону армію майже в усьому, передусім в якості армійської вертикалі. Танкові армади Манштейна й Гудеріана таранили стики фронтів: в оточенні опинилося чимало радянських військових з'єднань та армій. За перші два тижні війни по всьому німецько-радянському фронту вермахт розгромив 100 радянських дивізій. У перші три тижні війни німці захопили Прибалтику, Білорусь, частину України й Росії, підходили до Києва.
Провідні військові британські та американські експерти по-різному оцінювали спроможність СРСР протистояти фашистській агресії. Так, Стаффорд Кріпс і Ентоні Іден гадали, що Радянська армія буде триматися не більше одного чи двох місяців. Черчилль у своїх оцінках військового потенціалу Росії ставив міць СРСР значно вище, ніж його військові експерти, а саме, десь у два роки.
Вранці 7 грудня 1941 року японська авіація та підводні човни завдали удару по Перл-Харбор, американській військово-морській базі на Гавайських островах. Попри численні розвідувальні дані про підготовку до нападу японців, ніяких додаткових заходів для захисту здійснено не було. Успіх нападу на Перл-Харбор на півроку нейтралізував тихоокеанський флот США та дав можливість японцям захопити більшу частину Південно-Східної Азії (включно з Гонконгом, Бірмою, Сінгапуром та ін.).
Це був «День ганьби» для Сполучених Штатів, а також привід до вступу в Другу світову війну. 8 грудня США оголосили війну Японії, у відповідь на що 11 грудня їм оголосили війну Німеччина та Італія.
У серпні того ж року відбулася особиста зустріч Вінстона Черчилля і президента США Франкліна Рузвельта на борту лінкора «Принц Уельський» в бухті Арджентія (неподалік від острова Ньюфаундленд), щоб підписати Атлантичну хартію. Це була декларація керівників урядів Великої Британії і США, які після сумісного обговорення визнали доцільним оприлюднити деякі загальні принципи національної політики їх країн, принципи, на яких вони засновують свої надії на краще майбутнє. На Міжсоюзній конференції у Лондоні 24 вересня 1941 року до Атлантичної хартії приєднався СРСР.
БІЛЯ ВИТОКІВ ООН
Протягом 1941–1945 рр. Черчилль разом з Рузвельтом тягнули на собі величезний тягар міжнародних проблем не тільки війни з Німеччиною, але й відбудови післявоєнного світу. Замість Ліги Націй у 1945 році було створено Організацію Об'єднаних Націй для підтримки міжнародного миру й розвитку співпраці у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального і гуманітарного типу. Франклін Делано Рузвельт вперше ввів поняття «Організація Об'єднаних Націй» як термін для позначення союзних країн. Цей термін було вперше офіційно використано 1 січня 1942 року, коли 26 держав підписали Декларацію Об'єднаних Націй і зобов'язалися від імені урядів сприяти утворенню системи загальної безпеки й активізації процесу роззброєння.
У серпні 1942-го Черчилль завітав до Москви на зустріч із Йосипом Сталіним, де радянський диктатор вимагав від Великої Британії відкриття Другого фронту в Західній Європі, щоб послабити тиск гітлерівських військ на Східному фронті. На цій зустрічі Черчилль намагався переконати Сталіна у тому, що це надто передчасно, адже союзники ще не готові до такої операції. У січні 1943 року відбулася зустріч Черчилля й Рузвельта у Марокко (Касабланка). Наслідком її була заява обох лідерів про те, що результатом закінчення війни має бути капітуляція Німеччини та її союзників – Італії та Японії.
Перша зустріч лідерів «великої трійки», як звично було називати Черчилля, Рузвельта й Сталіна, відбулася у Тегерані, столиці Ірану, наприкінці листопада 1943-го. Результатом цієї зустрічі було рішення щодо проведення влітку 1944 року операції «Оверлорд» по звільненню Франції. І нарешті це відбулося: 6 червня 1944 року британсько-американські війська раптово для німців висадилися на узбережжі Нормандії.
Наступна зустріч лідерів «великої трійки» відбулася у лютому 1945-го, у Криму (Ялта), де вирішувалася доля післявоєнної Німеччини. І у травні 1945-го німецький генералітет підписав акт про беззастережну капітуляцію вермахту – спочатку у французькому місті Реймс, а потім – у Берліні. Війна у Європі закінчена, і натовпи британців вітають Черчилля як свого національного героя. Ось так його політична кар'єра сягає свого апогею. А попереду ще 20 років життя! Але це вже інша історія…
ЧЕРЧИЛЛЬ СЬОГОДНІ
Президент України Володимир Зеленський отримав Премію Вінстона Черчилля за лідерство Міжнародного товариства Вінстона Черчилля. Церемонія нагородження відбулася у форматі відеоконференції. Наш президент відмітив, що ця премія є здобуток багатьох українців та українок, усього українського народу, які героїчно відстоювали рідну землю у боях з російським агресором.
Очільник Міжнародного товариства Вінстона Черчилля Лоуренс Геллер зазначив роль Великої Британції під керівництвом прем'єр-міністра Бориса Джонсона в підтримці справи демократїї в Україні. У свою чергу Борис Джонсон підкреслив, що після початку повномасштабної війни Росії проти України Володимир Зеленський довів своє лідерство, як свого часу Вінстон Черчилль. Наш президент упевнений, що українці та європейська спільнота завжди пам'ятатимуть тих, хто прийшов на допомогу українському народові. Зокрема, Володимир Зеленський відзначив лідерство Бориса Джонсона.
І ми маємо бути вдячні нашому президентові, що він не покинув нас в момент нашого найстрашнішого національного випробування – російської агресії проти України.
