«Клубік для дітей з України»

Саме так було названо кімнату для діток, які приїхали в наше місто - Шрьоду Велкопольську після 24 лютого. В дитячому садочку були виділені кімнати, де могли вчитись тільки українські діти. Вони чудові. Я працювала з самого початку створення клубіку, з березня до кінця червня. За цей час до нас прийшли більше 35 дітей різного віку - від 1,5 до 6 років. Кожен по-різному переживав переїзд до чужої країни, постійно згадував свої дитячі садочки в Україні, розповідали про татусів, бабусь та дідусів, про котиків, собачок, рибок, які залишилися далеко і за якими малеча дуже сумувала. Спочатку я не говорила про Україну, не розпитувала нічого. Намагалася зайняти їх іграми, книжками польською мовою, дивилися мультики польською та грались на дитячому майданчику з дітками з Польщі. Це була суперінтеграція! Я не знаю як, але діти знаходили спільну мову, разом гралися, говорили, звичайно, кожен своєю мовою. На початку було тяжко. З часом дітки звикли до садочка, до мене, до інших дітей, до мови. Дякуючи нашому уженду міста ми їздили на екскурсії, ходили в кіно, в бібліотеку, на центральну площу на вистави, словом, нудьгувати не було часу. 

До речі, в Польщі стали видавати двомовні книги спеціально для наших діток. Особисто я брала для нашої малечі книжки «Африка Казика»,  «Українські казки», «Киця- Миця» та навіть двомовний буквар  «Елементарж». До казки про Кицю-Мицю ми намалювали малюночки, я віднесла їх в міську бібліотеку на виставку малюнків наших діток. Ще на курс польської мови, який вела для дітей з України, нам видавництво подарувало книжки про Цапка Матолка. Читали всі разом. 

З часом діти, чиї мами влаштувалися на роботу, перейшли до звичайних польських дитячих садочків, тепер з оплатами як для всіх, до клубіку ж могли ходити безкоштовно. 

В кінці червня наш клубік завершив свою роботу. А я до цього часу згадую нашу малечу - усміхнені, щирі, життєрадісні дітки, незважаючи ні на що. Наше майбутнє. 

Зіна ГОРДІЄНКО

м. Шрьода Велкопольська