Був цісар і мав коня такого старого, що ще його дід ним їздив. Аж як він не зміг уже ходити, так він його жалував застрілити і казав його вивести в ліс, най він або здихає, або що хоче най ся робить. Так його вивели до лісу і пустили. Пасеться кінь. Надходить вовк та й каже:
«Добрий день, паско!»
«Дай, Боже, здоров’я, йогомосць! Що чувати коло вас?» — відзивається кінь.
«От би-сь не відзивався до мене, — каже вовк, — бо-м такий голодний, що тя зараз з’їм».
«Ой, та й найшов-єс що їсти; на мені нема, тілько шкіра і кості і тото ще не можна їсти». «Та чому?» — відзивається вовк.
«Бо я цісарський».
«Де ти маєш герб цісарський?»
«Подивися». Вовк обійшов в около, заглядає: нема нігде.
«А о, нема».
«А дивися, маю під копитом, і все виписано: котрого я року родився, котрого року асинтирований і кілько літ я служив».
«Покажи!» — каже вовк. Кінь підняв ногу: «На, читай!» Але що з того, коли вовк не вміє читати. Та й каже:
«Чекай, я біжу до лиса. То є письменний чоловік, то він прочитає навіть і по-німецьки».
І побіг. Прибігає до лиса:
«Добрий день, куме!»
«Дай, Боже, здоров’я! А чого ти ся так зажог?» — мовить лис до вовка.
«Та, чого я так зажог. Якби й тобі ся таке здарило, як мені, то би-сь так біг, як я».
«Що такого?» — «Не маю часу тобі усьо оповідати, але ходи зо мнов, а я тобі без дорогу буду оповідав».
І забралися, йдуть. Та й каже вовк до лиса:
«Вогори. Мені ся здарило підвечірок вимав’яється що його не можна їсти. Каже, що має під копитом виписане так сирово, що його не можна їсти».
«Та добре, — каже лис, — зараз переконаємся. Але що з того, коли я окуляри забув вдома, а я вже добре не довиджаю».
Каже вовк:
«То вернися та возьми».
«Е, та я вже, може, й так зосліпаю, не хоче ми ся вертати».
Бо він уже мудрує вовка. Прийшли до коня, а кінь підняв ногу та й каже:
«Читайте!»
Лис здалека став собі, бо він недурний, та й щось гумотить та й каже до вовка:
«Ще їдна літера є на самій середині, та й не можу додивитися, що то за літера».
А вовк каже:
«Котра?»
Приступається до коня.
«Може сяся?» — підняв лабу до копита.
А в тім кінь вовка трас в голову та й убив. А лис відскочив та й дивиться. Кінь каже до лиса:
«Чому не кінчиш читати?»
А лис ся відзиває:
«Нема дурних. Був єден, та й тото-с убив, а я не дурний приступатися».
Та й каже до коня:
«Добраніч, я вже пішов».
І так ся розійшли, а кінь ся лишив у лісі далі; не знаю, що ся стало з ним.
