Кінь стояв біля ясел, жував сіно, а собака неподалеко од його лежав в з’їдах. Мимо двора ішли парубки і співали пісні. Собака підхопивсь, миттю кинувсь до воріт і почав гавкать.
Гавкав він, поки парубки скрились з очей у його, потім вернувсь на своє місце і знов ліг на з’їдах. Кінь каже:
«Чого ти микаєшся по двору?
Дарма тіко язик свій чухаєш об зуби. Чи тобі набридло лежать? Мабуть, боки перележав?»
«Еге, ти думаєш, так, як ти, нічого не робиш, тіко корм переводиш, безперестану жуєш. А я і хвилини без діла не побуду. Я нікого не промину, хазяйське добро бережу, за всім доглядаю, щоб не взяв хто чого. Я хазяїнові нужніший тебе».
А кінь каже:
«Хазяїн без собаки проживе, а без коня він здохне з голоду. Я йому пашу, бороню, снопи возю, з лісу дрова возю».
«Велике діло пахать та боронить! Ти попробуй день і ніч не спать так, як я; мені припада круглі сутки бігать то в один, то в другий кінець двора, за всім хазяйським добром приглядаю і всіх од свого двора одганяю. Якби не я, так все б хазяйство розволокли».
А кінь каже:
«Та кого ж ти бережеш, як не мене? Якби у дворі коня не було, так хазяїн і собаки б не держав».
Собака побачив хазяїна, спитав: «Скажи, будь ласкавий, хто з нас нужніший тобі: кінь чи я?»
Хазяїн, щоб не обідить одного й другого, сказав:
«Хто мені не нужен, того я не держу, а кого я держу, ті для мене всі однакові. Ваше діло сповнять своє діло по совісті і жить між собою мирно».
З того часу кінь і собака перестали хвастаться собою. А собака так здружив з конем, що без його не міг жить. Як чоловік поїде куди в поле або на базар — і собака за возом вчепиться. Та так звик за возом бігать, що тепер, уже й за саньми не втерпе.
