Йшов якось дядько по дорозі, стомився й сів на камінь відпочити. Підскочив до нього чорт та як гаркне:
— Не смій на моєму стільці сидіти! Але дядько не злякався.
— Ти чого це репетуєш? — питає.— Та я тебе зараз на порох зітру.
Злякався чорт, знітився.
— А яка тобі користь від цього буде? — питає.
— А та користь, що я зможу спокійно посидіти й відпочити.
— А куди ж ти йдеш?
— До одного свого знайомого ходив, думав грошей трохи в борг узяти, та вдома не застав.
— Як не скривдиш мене, я можу тобі грошей позичити.
— Гаразд, позичай!
— Але з умовою: восени, коли опаде листя з дерев, ти мені борг сюди принесеш.
— Що ж, хай буде, як ти кажеш! По руках! Приволік чорт дядькові цілий лантух грошей.
Узяв дядько ті гроші й пішов собі додому. Швидко минали дні, а там і осінь настала. Та дядько й не збирається віддавати борг.
Чекає чорт, чекає, а боржник усе не приходить.
Лише взимку трапилося тому дядькові тією ж дорогою
проїжджати. Під'їхав він до знайомого каменя, а чорт уже тут, як уродився, й каже:
— Час борг повертати. Строк уже давно минув!
— Не настав ще строк,— відповідає дядько.— Ось як настане, тоді я й поверну борг!
— Як це не настав? — каже чорт.— Дерева, поглянь, голі вже, листя давно опало.
— Але ж не на всіх! — відповідає дядько.— Ти на ялини та на сосни подивися вони ще зелені стоять!
Так чорт і по цей день чекає, коли з ялин та сосон хвоя осиплеться і він врешті свої гроші одержить.
