Горобчик одрізаний язичок

ГОРОБЧИК ОДРІЗАНИЙ ЯЗИЧОК
Жили собі колись дід та баба. Якось дід знайшев у лісі маленького горобчика, що випав з гнізда, пожалів його і приніс додому.
Одного дня пішов дід у ліс по дрова, а баба заїздилася прати білизну. Випрала її, хотіла накрохмалили, та коли зайшла в кухню, крохмалю в тарілці не було. Навколо тарілки, цвірінькаючи, стрибав горобчик.
—    То це ти з'їв крохмаль?! —розгнівалася баба і, схопивши ножиці, відрізала горобчикові язика.
Увечері повернувся додому дід із оберемком дров на спині.
—    Ото втомився! А як там мій горобчик поживає?
І дід рушив до клітки.
Тоді перелякана баба призналася:
—    Він з'їв крохмаль, а тому я відрізала йому язик і випустила.
—    Що ти наробила, стара! За таку дрібницю язика відрізати?
Дід узяв у руки горобчикову клітку й заплакав.
Наступного дня дід прокинувся рано-вранці і пішов шукати свого улюбленця.
—    Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — розпитував він, блукаючи по бамбуковому гаю.
—    Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.
—    Ось я тебе і знайшов! — зрадів дід, коли натрапив у густих заростях на гарненький будиночок.
Горобчик Одрізаний Язичок вийшов йому, назустріч і вклонився.
—    Дідусю, пробач, що я вчора з'їв крохмаль! — мовив він.
Та нічого.  Біда тільки, що стара  так жорстоко з  тобою вчинила. Коли дід зайшов у будиночок, його обступили горобці.
—    Будьте як удома!  Будьте як удома! — припрошували вони.
Діда пригощали смачними стравами,  співали йому пісень,  розважали танцями. Він  так розвеселився, що мало не забув  про  свій дім,  і підвівся лише тоді, як стемніло.
Горобці винесли дві скриньки і сказали:
—    Ось важка,  а ось легка скринька.  Беріть  ту,  яка подобається.
—    Я старий і краще візьму легку,— відповів дід, лишаючи в дорогу. Повернувшись  додому,   він  відкрив   скриньку  й   не   повірив   власним очам: скринька була повна-повнісінька великих і малих золотих монет.
—    Ой, скільки добра ти роздобув! Я теж хочу розбагатіти! — вигукнула баба і, не слухаючи дідових умовлянь, подалася в бамбуковий гай.
—    Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — питала вона.
—    Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.
Незабаром баба опинилася перед гарненьким будиночком. Назустріч їй вийшов Горобчик Одрізаний Язичок.
—    Ласкаво просимо! Заходьте!
—    Ні, ні! Я поспішаю додому. Давайте скриньку! — відповіла баба, оглядаючись навколо.
Горобці винесли дві скриньки.
—    Ось важка скринька, а ось легка. Беріть ту, яка вам до вподоби.
—    Я беру важку.
Баба завдала скриньку собі на спину й рушила додому.
Заточуючись,— адже скринька була дуже важка,— вона нарешті вибралася з гаю, але далі не могла ступити й кроку — так утомилася.
«Перепочину трохи й гляну на монети»,— вирішила баба й поставила скриньку на землю.
—    Ой!..— закричала баба, коли, відкривши скриньку, побачила: з неї повзуть вужі, гадюки, сколопендри.
Кажуть, баба тікала, як несамовита, і благала:  «Рятуйте! Рятуйте!»