Казка про двох шахраїв

Жив собі Іван з жінкою. Жили вони дуже бідно. Не стало в них ні грошей, ні хліба, і залишилось хоч помирати. Пішов Іван до брата, а брат у нього був багатший від нього, позичив у нього сто карбованців, щоб хоч трохи підкріпитись. Тоді пішов одного разу в шинок, наївся, напився, заплатив гроші шинкареві, більш ніж те все коштувало, а коли шинкар давав йому здачу, він її не брав. От шинкар цьому й здивувався, та й каже Іванові:
– Іване, чому ти здачі не береш?
А Іван йому й відповідає:
– Тепер у мене є гроші. Навіщо мені здача, коли в мене цих грошей нема де дівати?
– Де ж ти їх береш? – ще більш здивовано запитав шинкар.
– Еге, де, – сказав Іван, – прийдеш увечері до мене, то я тобі покажу.
От шинкар іде ввечері до Івана. А Іван прийшов додому, прорізав у стіні дірку, дав жінці грошей, посадив біля дірки ззовні і сказав, що якщо я висуну лопатку з рублем, то ти і клади карбованець, якщо з трьома, то ти й клади три і т. д., а сам сів і жде шинкаря. От шинкар прийшов та й каже:
– Ну, Іване, показуй мені, де ж ти гроші береш.
А Іван взяв лопатку та й каже:
– Дивись. Ось у мене є лопатка. Коли я покладу на неї гроші і засуну в зроблену в стіні дірку, то тоді витягаю назад грошей вдвічі більше, ніж клав.
Тоді Іван взяв карбованець, поклав на лопатку, заклав у дірку і каже:
– Руб на руб.
А жінка сиділа біля дірки та й положила на лопатку карбованець. І коли Іван витяг лопатку, то на ній лежало вже два карбованці. Шинкар здивувався і каже:
– Продай мені цю лопатку.
А Іван йому й каже:
– Навіщо ж я буду продавати, коли це готові гроші?
– Та ні, продай, – каже шинкар, – я тобі дам багато грошей.
Тоді Іван каже:
– Ну давай, якщо даси десять тисяч карбованців, то й забирай.
Шинкар заплатив Іванові десять тисяч карбованців, взяв лопатку, прийшов додому, прорізав у стіні дірку і каже жінці:
– Дивись, жінко, як я буду гроші добувати.
Він взяв лопатку, поклав на неї один карбованець, заклав у дірку і каже:
– Руб на руб.
А Іван в той час сидів біля дірки та й кинув на лопатку карбованець. А шинкар коли витяг лопатку, то на ній лежало вже два карбованці. Тоді він поклав на лопатку сто карбованців, заклав у дірку і витяг уже двісті карбованців. Тоді жінка й каже шинкареві:
– Та ти не тягай по сто карбованців, а поклади цілу торбу грошей та й витягнеш дві торби і тоді досить з нас грошей на ціле життя.
От шинкар так і зробив. А Іван сидів біля дірки і коли шинкар висунув на лопатці торбу грошей, він ухопив її і побіг додому. Коли шинкар витяг лопатку назад, на ній не було нічого. Тоді він і догадався, що гроші взяв Іван.
От він пішов до нього і каже:
– Іване, віддай гроші, бо як не віддаси, то я подам в суд на тебе.
А Іван відповідає:
– Ти куди хочеш подавай, що хочеш, те й роби, а я нічого не знаю.
Тоді шинкар подав у суд, прийшов до Івана і каже йому, щоб він на якийсь там день прийшов у суд. Коли прийшов той день, шинкар прийшов до Івана та й каже:
– Ходім, Іване, на суд. Там будеш мені гроші віддавати.
А Іван і каже йому:
– Ти йдеш на суд взутий і вдягнений, а в мене нема нічого. Якщо даси мені взутись та вдягнутись, то піду в суд.
Шинкар дав йому чоботи і свій костюм та й пішли вони на суд. Коли шинкар говорить, як було діло з вкраденими в нього грішми, він тільки й казав, що Іван украв у нього багато грошей, а як він украв їх, він не говорив, бо не хотів показати, що Іван його обдурив. А Іван слухав, слухав його та й каже судді:
– Ви його не слухайте, бо він вам ще наговорить, що на мені його одежа.
А шинкар здивувався, та й аж крикнув до Івана:
– А чия ж, як не моя?
Тут суддя подумав, що шинкар одурів, і відпустив Івана додому, а шинкаря нагнав. А Іван прийшов додому, живе з жінкою і хліб жує.