Казка без кінця
В сиву давнину жив-був король, який дуже любив слухати казки. Він збирав при своєму дворі людей, котрі знали багато казок і вміли їх розповідати. Одного разу той король оголосив по всьому королівству: нехай прийдуть до нього люди, що зможуть розповісти таку казку, яка не мала б кінця. Тому, хто зможе розповісти таку казку, король обіцяв віддати своє королівство і дочку-красуню в дружини. А якщо казка матиме кінець, то оповідача стратять. Багато вельмож приходило, проте жодному з них не щастило розповісти казку без кінця. Усі казки колись та мали кінець — одна через півроку, друга через рік, третя — через два.
Та якось прийшов до короля пастушок Ансітіс і став прохати лакеїв, щоб вони провели його до короля. Лакеї не пускали його, але про це дізнався король і наказав привести пастушка в палац. Увійшов Ансітіс, а король його попереджає:
— Якщо твоя казка матиме кінець, тобі не минути лиха! Хлопчина не злякався.
— А я не боюся! — відповів він королю і почав розповідати:
— Жив колись дуже багатий і могутній король. Слава про нього линула далеко-далеко, аж до найдальших заморських земель. Багатство короля усе зростало й збільшувалось. Одного разу король наказав збудувати величезну комору й зсипати туди золотисту пшеницю. Все було б добре. Але покрівельники залишили маленьку дірочку, крізь яку могла пролізти одна-єдина сарана. Сарана з висоти помітила цю маленьку дірочку, й ось що вийшло: пролізла одна сарана й одну зернину взяла...
Минуло два роки, а Ансітіс усе розповідає: пролізла одна сарана й взяла одну зернину, другу зернину взяла, третю зернину взяла... На третьому році король спересердя вигукнув:
— Невже та сарана ще й досі не наїлася? Розгніваному королю Ансітіс відповів:
— Ясновельможний королю, сарани видимо-невидимо, навіть сонечко ясне вона закриває, хіба що інколи якийсь промінець проб'ється й землю ласкаво обігріє. І вся ця сарана надзвичайно голодна. А за першою хмарою сарани сунуть нові хмари.
Врешті король не витримав і каже:
— Ансітісе, твоя казка справді не має кінця. Ти найвдаліший і найвправніший казкар. Бери моє королівство і мою дочку в дружини. Та, якщо задумаєш сам будувати комору для зерна, прослідкуй, щоб покрівельники не залишили, бува, в покрівлі дірочки для сарани.
