Кактус і троянда

Росли колись у королівському саду барвисті квіти: настурції, жоржини, маки, пишалися красою розкішні бегонії, магнолії та орхідеї.... Ріс тут і великий колючий кактус. А біля нього притулилось кілька кущів троянд.

Квіти сміялися і весело перемовлялися між собою, хизуючись своєю красою. Тільки троянди мовчали і стиха в зажурі похитували своїми гілочками. Їм нічим було хвалитися, бо їхні квіточки були заховані у сірі маленькі бруньки. Якось одна троянда, сумно зітхнувши, несміливо озвалась до кактуса:
– Давай, любий сусідонько, дружити. Мені так хочеться мати доброго друга.

Але кактус повернув до троянди свою товсту круглу голову і пихато відповів:
– Не хочу. Ти така сіра і негарна.

Ображена троянда ледь чутно прошепотіла:
– А я попрошу у сонечка небесних барв і, може, погарнішаю....

І тут сталося диво: пелюстки троянди раптом засяяли дивовижним сріблясто-блакитним світом.
– О! Яка ти стала гарна! – захоплено вигукнув кактус. – Скільки живу на світі, не бачив такої краси! Тепер я буду дружити з тобою.

Почувши це, сусідка троянди, півонія, почервоніла від заздрості, інші квіти пожовтіли та побіліли від злості. Тільки одна квітка зарожевіла від радості за свою подругу. А блакитна троянда сумно похитала своєю чарівною голівкою і сказала кактусу:
 – Ні, тепер я не хочу дружити з тобою. Ти побачив тільки мою красу і не помітив моєї щирості і доброти.

Зійшло сонечко. І на ганок вибігла маленька королівна. Побачивши пишні троянди, вона заплескала в долоні і весело загукала:
– Яка краса! Хай тепер ці чудові троянди цвітуть у наших садах!

Вона підійшла до найкращої квітки, ніжно погладила її пальчиками і сказала: «Цю квітку я подарую мамі».