Історичний підхід до утвердження гендеру в Україні
Світова історія, національна історія країн або окремих сфер функціонування суспільства - це не забава її дослідників. Вони мають значення для смислової та змістовної оцінки подій з позиції ретроспективи й оцінки реалій, а особливо для стратегічного бачення змін і розвитку в суспільстві. Невипадково в Англії багато дослідників вважають історію наукою політичною.
Це стосується й історії гендерної діяльності, а саме задіяння жінок і чоловіків у всіх сферах функціонування суспільства та їх відносин і поведінки в процесі самореалізації своїх сутнісних, а саме людських, сил. Важливим є історичне бачення утвердження гендерної політики в Україні, її інтеграції в усі сфери життя, в діяльність державних і політичних інституцій, у життєдіяльність особистості жінки і чоловіка. Без такого розгляду неможливо зрозуміти розвиток суспільства, його організацію і управління, самоорганізацію життя кожної зі статей і їх взаємозалежності, інтеграцію у міжнародне співтовариство.
Концептуальні гендерні перекоси у підході до окреслення становища жінок та чоловіків без врахування історичного часу ускладнюють розгляд історичного розвитку суспільства як цілого і реалій сьогодення. І таких перекосів немало, що заважає логіці прийняття рішень. Якщо не окреслена точка відліку взаємозалежності жіноцтва і чоловіцтва у їх історичному процесі, то неможлива визначеність поступовості руху суспільства і параметри результативності й ефективності функціонування його структур, визначення продуктивності управління гендерними процесами, узгодженості діяльності органів управління щодо забезпечення гендерної збалансованості. Відсутність таких знань робить неможливим показати історичний процес утвердження гендеру і, більш того, не дає базових основ щодо формування історичної політики.
Проведення багатьох заходів державних інституцій в останні роки сконцентроване на гендерній одномірності, тобто на становищі в основному соціумі жінок і формальному підтягуванні до його розгляду фраз про рівність прав і можливостей, про проведення гендерної експертизи для подолання дискримінації жінок. Причому кожна державна структура, до компетенції якої віднесені гендерні питання, при призначенні нового керівника заявляє його устами про себе як така, що з неї починаються гендерні перетворення. Ми можемо почути про «перші» конгреси, хоча таких відбулося вже чимало - загальноукраїнських і київський, про початок гендерної експертизи, ігноруючи матеріали перших в історії України конференцій з державно-правових питань, де говорилося про теорію і практику гендерної експертизи, про експертну діяльність в цьому напрямі громадських структур і публікацію її результатів, про роботу Міністерства юстиції України і його напрацювання вже в перші роки цього століття, про першу жіночу партію, хоча таких спроб створення було вже чимало, та ін. Як відкриття подається вдосконалення гендерного законодавства, активізація квотування, хоча насправді це є повторення ідей і пропозицій, що було вже 20 років тому проініційоване, і немало зроблено в цьому напрямку громадськими організаціями. А що особливо сумно сприймається, то це відсутність поглибленого наукового аналізу сучасних соціальних процесів на відміну від попередників.
Особливо дивує все більше поширення і навіть панування фемінізму, яке сконцентроване на примітивному жіночому підході щодо поліпшення становища жінок. Я не відкидаю політику поліпшення стану жінок, про що говорилося на всіх міжнародних конференціях жінок до 1995 року. Але вона є лише складовою нового бачення перетворень в становищі статей. Зосередження уваги на одній статі - це тупиковий шлях розв’язання проблеми прогресу в соціально-статевих відносинах, в тому числі і в розв’язанні жіночих проблем. У Декларації і Платформі дій, прийнятих на IV Всесвітній конференції зі становища жінок, що відбулася в Пекіні у 1995 році, підкреслено вказується в кожному з 12 напрямків на формування нових стратегій рівності становища жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства. А щоб зробити таке визначення, необхідні знання стану на основі історичного підходу. Він потребує нових сил для осмислення історичного ракурсу становища не лише жінок, а й чоловіків. Наголошую, що «і чоловіків». І рішення щодо зміни у такому становищі мають набути нового змісту, щоб досягти власне гендерного смислу сучасних перетворень, а не зосереджуватись на стані однієї статі. Саме історія одномірності підходу до розв’язання гендерних проблем показала, що це тупиковий шлях.
Вивільнення енергії жінок як умова сучасних перетворень суспільства
Період 1990-х років – початку ХХI століття є соціальний час підвищеного вивільнення енергії людей в Україні. Особливо воно охопило жінок, які історично перебували в умовах поза публічного життя і зосереджені на домашньому господарстві. Працюючи в домашньому господарстві в ролі робітника, жінка отримувала гроші від чоловіка, будучи повністю залежною від нього. Фактично існувала скрита форма експлуатації жіночої сили. Вимоги громадянських прав, здобуття права голосу, юридичної та економічної автономії від батьків і чоловіків, а також індустріалізація домашнього побуту, урбанізація, наука і освіта мобілізували енергію жінок, сприяли її вивільненню. Розвиток контрацепції сприяв подоланню сліпого материнства, яке часто нав’язувалося чоловіками, і утвердженню його планування, відкрив шлях до відповідального материнства і батьківства. Вони сприяли появі нових форм соціальної активності, які постійно наповнюються новим смислом. Жінка і чоловік стали повновладними арбітрами народжуваності й свідомої самореалізації своїх людських сил, самоосмисленої реалізації людської енергії. Намагання сьогодні з боку чоловіків, що при владі, примусити державно-владним шляхом подолати свободу жінки до планування сімейних відносин і зокрема до народжуваності є не що інше як посягання на рівність і свободу статей, пригнічення жінок, посягання на свободу їх особистості.
Нав’язування окремими чоловіками сумнівної ідеї про шкідливість гендеру, прагнення ототожнити його з рухами геїв і лесбіянок, твердження, що гендер не властивий для українського суспільства, а є не що інше, як намагання соціологічну категорію «гендеру» замінити біологічною категорією «статі». Гендерний підхід - продукт культури людства, предмет багатьох наукових досліджень і поступове утвердження напрямку нових знань - гендерології. Гендерні стратегії напрацьовані Радою Європи, і як країна європейської орієнтації Україна має орієнтуватися на культуру, створену цивілізаціями.
З поглядом на перспективу необхідні розробки стратегій щодо використання енергії жінок на утвердження фундаментальних принципів Цілей Третього тисячоліття, схвалених президентами країн світу, - свободи, справедливості, рівності і толерантності в умовах глобалізації, миротворчості та світорозбудови, що відбуваються на основі нових процесів роботизації, кібернетизації, розвитку енергетики, медицини та ін.
Відбувається не просто політична і соціальна революція на всіх рівнях світового ландшафту, а вона в своєму складі несе гендерну революцію. В Україні жіноцтво в своїй масовості вийшло за межі лише сімейних відносин і все більше освоює всі сфери суспільного життя. В багатьох сферах гендерні перетворення не завжди відбуваються на поверхні, вони об’єктивно пронизують всю соціальну і політичну тканину суспільства. А тому перетворення в будь-якій галузі, де ми часто або інколи не маємо чітко визначених гендерних параметрів або формулювань, ще не означає, що вони не містять в собі гендерних змін. Це важливо враховувати при осмисленні політики і написанні програм з питань гендеру і їх складової - становища жінок. Такий підхід зумовлює активізацію участі жінок, набуття ними професіоналізму в розробленні всіх політик і програм з їх реалізації.
Автор: Тамара Мельник
